Шампанський вітер пастки готує на тих, що - звук

земної тиші, якою двічі поштар не дзво…

Сьогодні знову паскудна звичка - пиляти сук

сліпим деревам, яких ламає чуже Різдво.

На небі висять штани із вати - стара джинса.

На канделябрах ліхтарних зайців - дрантя із вух…

Птахи шукають казки бездонних Шехерезад -

знаходять рани на хіппі-мантрах, що їх павук

змотав, упавши в нірвану літа. А літа - зась.

Лишилось клоччя на зморшках мітел, калюж, імли…

Сьогодні шістка у місті, вітрі та небесах

здалась укотре у лапи мафїї: Не-Змогли -

турецький батько хрещений. Сильний. Катує, гад.

Ката вагончик  котів підвальних по нервах - і

ховає вечір вогні чекальні під кат, між пальт,

що ходять поруч, рука під руку, і тельбухи

кохань слинявих, ламких обіймів течуть з кишень.

І страшно-страшно, бо вступиш - бліднеш. Не вступиш - теж.

Сьогодні знову паскудна втома знайшла мішень,

бо все знаходить, як тінь, що знає, куди ти йдеш.

Бо хоч - ліворуч, а хоч - навшпиньках  і ще лівіш,

бо хоч - у скриню, як п'ятирічна, а хоч - скафандр,

бальзам цинізму кобіт Бальзака, нездалий вірш,

руно песецьке, червоні мешти в тон сарабанд

калин і зливок, - паскудна відьма завжди кує:

раз-два - зозульно - твоїм погодам, стожарам, сну…

Хай навіть віриш: кого немає, той був і є,

хоч тіло віри дзвенить і жалить - вдає осу.

Чи  - як сьогодні - на небі висить маст-хев дизайн -

світляк у хутрі ледь хмарнім, ніжнім… І зайці міст

у вухах світла легенько гріють. І динозавр -

чекання звістки від когось, - вправний еквілібрист

у намистинах над серцем,  тішить, немов Токай.

Але, паскудство, дзвінки померли всіх листонош.

І це "сьогодні" чоло кусає, немов блоха.

І хоч тікати, але нема де. Ковтає дощ

сліпі дерева, шаманський вітер… Бубновий вир

двірник не рушить. Птахи шукають дурних казок.

Надходить вечір - такий охлялий сумливий звір…

… ти хоч приснися… Чи впрів у криці? Чи в тиші змок?

Чи випив вітер? Який, до речі, за сто вітрів

у вас там вітер? Чи вже дерева - у ляк: "Різдво!"?

Останній заєць мого подвір'я вже догорів.

Безсонні двері чатують марно. Ніхто не дзво...