Хорова
… переливаючи дихання з чаші мовчання у келих «треба»,
перепливаючи з західного узбережжя серця на найкрайніший захід,
чи помічав хто, як вона очі вмочувала в рани неба,
як механічно ставала на воду лавандову в позі птахи
з дзьобом ванільним, в якім, мов форелі криваві, терпіння й острах -
вкотре просити збавити - били пір’ям, піски ковтали...
Потопельники вимагали в морських черепах захистити пропащий острів.
Дерев’яні причали благали птахів донести їм життя й металу.
Танцівниці в портах обливали дітей і повітряних зміїв плачем.
Землетруси охлялі хотіли покути за те, що завдали лиха.
Полуднева спека молилась на дощ або хоч на з вітру плащик.
Зоопарки хотіли саванн цукрених. Малі попелюшки тихо
вимикали новини й казали: от би нам – грона суниць крилатих,
сніданок з шампанським, карету, сукню, і щоб батьки – довічно….
Переливаючи дихання в тишу, вона думала: жити або кохати,
перепливаючи з берега пам’яті на дороге обличчя,
перетікаючи з моря загублених в урвище незбагненних,
пересаджуючи словам душі, ніби оселяючи нових господарів в чари-мушлі, –
кожен просить про це: і калігули, й сонячні діогени.
Кожен калатає у небо, наче в солодку боксерську грушу,
розбиваючи порцелянове. Викликаючи урагани, як ті роллс-ройси.
Забиваючи срібні цвяшки в груди м’яти в садах едему.
Засинаючи на молитвах цих, неначе короновані – на горосі
(і снодійному, якщо десь ми його знайдемо)…
Потопельники вимагали водоростей камінних –
задля спокою й штилю. Зоопарки просили тиші трави Зімбабве.
Перелітні закохані – рівного шалику й кисневих «без зупинок».
Розчепірені краби будинків – щасливих скриків й дитячих скрабів.
І все це чулося - у шинах автівок нічних, в голосах циганських
літаків з дощем, у реверансах тепломереж - багаттям
передмість, у плітках сусідських, у дружніх масках,
у синцях на казках, що їх не порахувати...
І коли вона прокидалася в кишені ночі, дірявій, мовби
пісок на західнім узбережжі її неприспаної печалі,
її мовчання, мов ранній злодій, хапало торбу
форелей темних. І всі безодні їй вибачали,
що з ними - хором:
щоб вітер - вранішній і вершковий,
щоб бинт - на заході, де від шторму забракне дихань
у міст прадавніх,
щоб - весни-коники в талій крові
самот, щоб сни - пробудні і кольорові,
щоб він був поряд і вже ніколи звідсіль не їхав….