спокуси сидять по-сестринськи

---

вертайся до себе я знаю як можна й не треба
відпущений сокіл сумління прощається  – в лови
закритого неба
схід сонця – солом’яний гребінь
над рейном кімнатним  – підпалюєш пошепки словом

горить як залізо а ми ж бо давно не залізні
завіси сорочок розп’ято на страсі сорочок
споруда терпіння паде – звук добитої пізи
поглянь хто в кутку там півтемряві п’яти скобоче?

спокуси сидять по-сестринськи і лускають світло
такі непорочні що страшно й порочні що дивно
ти чуєш як стелі вдається за злом голосити?
ти бачиш як дзеркалу в білім здається година

 жива наче постать людська біло-пізня за рогом
засмаглої рами що руки здіймає і просить
її полюбити?
спокуси як риси барокко
тиснуть на повіки на руки на рухи на постать

у дзеркалі шкіри хрусткої м’якої як лезо
блискучої  так що здається безпечно торкатись
так можна напевне навічно позбутися бездни
упавши навзнак
килими із нагострених ратиць

бісівських корівок у цятках червоних на чорнім
тебе загойдають замучать залижуть судоми
здається ти вдома   здається ти дихаєш     що не
захочеш вдихнути накриє рядном тебе     дно на

пустці убитих сумлінь усміхається    висне
напружена нитка бажання упасти повторно
зміїсто залізо залізе за зимні завіси
занедбаних «не»    заборони занедбані тонуть

від звуків спокус від сирен від солоного скрику
скрипальки за дзеркалом що витинає багаття
смичком по годиннику
стіни – розхристані ріки
під течію тіней знімають шпалерні халати

і все-все тече і зникає і дзенькає вихор
сліпим горобцем в мертву шибу у вітрянім вальсі
давай я навчу тебе спекатись суму і лиха
віддайся позбудься вертайся до змія піддайся…

---