… прокинешся - а ночі вже...

---

… прокинешся - а ночі вже тепліш
за млосне тіло ампули безсоння.
Димить бузок. Вдає, що він гашиш,
по синьому стегні одеколонно-

жагучого флакону з лейблом "три
по півночі" стікає, наче чайка -
по вежі. Неспокійні мармури
муарових морей у коліщатках

наручного годинника у пульс
встромляють крабів прожилки рухливі…
Вікно катає гетсиманський блюз
на підвіконні з гілкою оливи
засохлою.
Надтріснуті громи
бояться притиснутися до тиші.
У вітер заколисаний сурмить
минуща панна пам'ять….

На колишніх
( як звати?) мідно-сонячних синцях
восходить піт, мов півник, мак чи хто там….

Бузок димить. Бузок стирчить, як цвях,
з тривожності.На потойбічній ноті
віджилі зависають голоси…

Пророцтво буде справджено. Повітря -
засмажено. І квіти із клепсидр
зогнилі, як двірник вселенський, витре
занурення у сон, в якім ви ще
ковтаєте бузок, пророслий з ребер
заплутаних самотностей і втеч
від того, що очей давно не треба -
дивитись…

О, молочно-млосний сон -
як вавілон… Одеколоном синім
течуть хвилини. Золотий Язон
пере у хмарах вранішніх пір'їни
руна чар-сонця.
Але межи вій -
ще прокидання поряд, присмак втрати
прийдешньої, і шторм двох шкір - без хвиль,
й весняна ніч, щоб плинність укривати….

---