Ти оселишся в горах | Публікації | Litcentr
29 Травня 2020, 19:38 | Реєстрація | Вхід

Ти оселишся в горах

Дата публікації: 26 Квітня 2013 о 17:18 | Категорія: «Поток сознания» | Перегляди: 319 | Коментарів: 0
Автор: Маргарита Ротко (Всі публікації автора)

Ти оселишся в горах. Наприкінці світлини.
В ластовинні сонць – плакучих, як відстань, вбивчих.
Буде все, як все – купання зірок у глині,
телефон, смішна повинність, рушник в малині,
і дахів троянди п’ють чорнозубу вічність
із долонь дітей, закоханих і невинних, –
як нам вже не личить.

Буде день, як день. Засмаглий, мов груди мавра –
на колінах Мойри, що диригує снами.
Повезуть таксівки сивих брудних кентаврів
у поля вини, де сіячі склотари
загортають в чорні дими голосні сезами –
у світи забуття, і кожен собі вже марить
про едем на горищі чи про руїни спальні.

Буде день, як день. А колись – пам’ятаєш? – жерла
чарівних вулканів нам вивергали легкість…
І тканину митей кусали наївні жертви
тихих  снів-ілюзій, і виживали мертві,
бо жінки безрукі носили вогонь у глеках,
бо вітри солодкі мастили теплом і медом
їхню смерть далеку –

і вона відступала у потойбічні хащі.
Пам’ятаєш? – пахло святом, дитинством, часом,
що стоїть навшпиньках над прірвою, з отченашем
у кишені, і черевики його гарячі
відчувають бездонне дихання змія-щастя,
а той змій усіх, хто падає, – всіх пробачить,
сам не знає, нащо.

Всі оселяться в прірві – високій, як ліс – ізмалку.
Де дахи – із троянд, і хліб – на долонях мавок.
Де вогонь священний пестять в кутку весталки,
де плакуче сонце птаство втішає палко –
і воно сміється, наче щаслива мама.
І на гойдалках вітру сумніви та фіалки
піднімаються над зітханнями і дощами.

А потому  потоп чи пустка –…

Потоп. І пустка.
Рветься хвіст, терпець, і прірва помалу рветься.
Сірий вітер небо зубами із чорним луска,
наче дід – насіння. Грім цілиться в лобик люстри –
й потрапляє в серце.
 

І от все – як завше: мапи, малина, мюслі…
Чорнозуба вічність чистить зірки. У горлі
дзеленчить плакуча темрява. Дім не в дусі.
Недолугий бус кентаври одвічні трусять,
наче кроки  – страх. Сидить на плечі покора,
як потвора. На іншім – подряпина, і спокуса –
за лицем світлин твої відшукати гори… 

 



0 коментів

Залишити коментар

avatar