Ліс закінчився
Дата: 14 Листопада 2012 | Категорія: «Потік свідомості» | Перегляди: 706 | Коментарів: 0
Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації)
... в порцелянові губи повітря глядить василіск…
Мов дві рибини фугу – розтоплені скельця-зіниці…
Як задивишся в них, то побачиш: закінчився ліс,
як кінчається хвіст поцілунку на шовковій нитці.
Як кінчається все непрожите.
Як гас на губах
старовинних світильників піною сходить у вирій…
Ліс фаянсових скарг на примружено-моховий страх.
Ліс осин у потилицях вічноголодних вампірів –
недогрітих долонь.
Ліс фігур в балахоні спини,
що повернута в відчай найвищою цяткою мухи.
Ліс, в якім ти не чуєш, як неба коріння дзвенить
в тарілки очерету на головах змучених духів,
що під землю пішли, щоб знайти нас, – а нас там нема…
Ліс закінчився, листику.
Вершники досі цок-цочуть…
Порцелянові руки повітря до нас підніма,
надбиваючи лікті в мурахах об виступи ночі.
Наче мишка, на кухні конає неспійманий дух –
волохатого кольору звички, з кульбабами в шийці
(себто – в ранці…)
А ранок куйовдить небесний лантух,
і хвилини із нього падуть, як убиті убивці…
Цоки-цокають вершники…
Сядемо в цокіт.
Ввійдуть
мотузки передранкових хмар і тривог скорпіони
у пакунок мізинців пів-схрещених…
В витертий кут
лісової кімнати сплітати образи із вовни
сяде дух тишком-мишко.
Задивишся в духа.
Вдихнеш
золотавий листочок, що в вікна глядить василіском…
Цоки-цокає час…
Облітають хмаринки з безмеж,
що скінчаються нам поміж подихів, наче на диску
невідомих сусідів – ф-но в п’ятій ранку.
Не спи!
Забирайся та йди – у ліси, де смарагдові панни
підставляють під пальці розмочене печиво спин
у відбитках зірок….
Залиши у крихкій порцеляні
моїх губ, до повітря примерзлих, звірятко в кутку,–
волохатого кольору, з пузиком сивим, з дірками.
А з дірок щось росте:
чи то ліс, чи – стонадцятий кут,
чи кульбаба, чи – камінь…