Моєму загиблому другу Сергію Черняєву

Друже вчора читав твої вiршi
й згадував нашу останню зустрiч.
I раптом — хтось нiби шибку намилив —
просто в кватирку ввiйшла i сiла
гiлка рясного вишневого цвiту
та й прислухається...
В неї ж на квiтцi такий розумiєш
чорно-жовтавий колючий джмiль
принишк — i собi...
В фарбах вiкна мов з мольберту злетiвши
щось на зразок Моне чи Пiкассо
зграя синичок — жовтi та синi
плями жбурнули на пiдвiконня.
Разом тепер веселiше...
Так ми й сидiли позбувшись часу
дихаючи одним повiтрям
поки вже й не спустилася нiч...