Саше Ищенко, Саше Проциву, Даше Бирюковой

 

У аварійність будинків закохані
Ми проростаємо квітами відчаю…
У пам*яті труб закарбовані тьохканням,
Мертвою пташкою — на узбіччі.

Ми не затерті гумкою осені,
Ми не витравні літнім смогом.
Назавжди лишиться багатоголосся
наших кісток під трипільськім порогом.

Кожен із нас буде жити вічно,
ми — обереги родин прийдешніх.
У церкві горітиме мамина свічка
І навіть десь квітнутиме черешня.

13.10.09