Ларисію

Книги її так і зостануться старими дівами,

Ніхто ніколи не звідає помарок на шостій та стодвадцять другій сторінці,

а четверта та п'ята будуть назавше до купи зліпленими,

Наче рятуючись од самотності палкими й тривкими обіймами.

Папір їх пожовкне і вкриється химерними зморшками,

Що свідчитимуть про надмір вологи у тьмяній кімнаті,

Їм так і не вдасться відчути шурхіт пальців усіма листочками,

Так і не зможуть тілом своїм світло настільної лампи впіймати.

Лиш час до часу вона книг торкатиме розгубленим рухом,

Мовляв, вибачайте, й сама стривожена, що так мало читаю,

При спробі назвати фоліантів наймення - у горлі ставатиме сухо,

Лягатиме в ліжко і в сні потраплятиме до книжкового раю.