Гайсинь
Дата: 27 Травня 2014 | Категорія: «Медитативна лірика» | Автор_ка: Крайзер (Всі публікації)
| Перегляди: 783
З присвіту, гай немовний -
туманиться;
ще чубушина не розкрила пелюсток,
то ж: не вдихнеш,
тому - дивися:
годуюча, привела маломуж гойчат,
по струмочню міцня,
росплещену очами до повчу,
й мовчить,
вказуючи;
і п'є дитина,
що потічок ллє…
На часі - вітер,
поза кирпой, підійма
хвильчу голгочую,
що вже -
не вип'юча,
бо в ній - зілляча,
трункова жага
достиглих,
на шкірячих опіках
морочень,
й важка вага:
самень щіноча,
пручається від неї
нишком, ховче;
несчулось як причинне,
до палкого:
ой, земле, нене,
та ж по неї -
пекучим дорослинням йде
до любищ схову,
бо, позаяк -
життя до злого світла лине знову,
сивіє попелом легень
від цього;
хто попороджує -
той не гидує
щільним словом -
бере з горнятка, самотужки,
й додає…
.