На своїм підвіконні ми посадимо стрункий очерет,

Що виросте високим-високим і верхом своїм

Лоскотатиме стелі живіт, коливаючись.

І од того в квартирі буде чутним вітер озерний,

 І на стелі зобразимо по вологій штукатурці

Місяць і зорі,

А темної ночі у темній кімнаті ми будемо думати,

Що за очеретом нашим озеро сховане

І достатньо лиш відхилити стебла ламкі,

Щоб угледіти темне вечірнє плесо

І почути плюскіт риб, що не сплять ще.

І наступної ночі ми подумаємо,

Що кімната наша - то і є озеро,

Котре ми ховаємо од світу цілого

За своїм підвіконням з очерету,

І самі ми – риби з тілами дзеркальними,

Що виплигують часом з плеса свого, щоб на світ подивитись.