БУТИ Б КОТОМ...

Величезним.

Чорним.

З довгою шерстю. Та... Хай би й з короткою.

... З соковитим курчам у зубах перестрибнути б мені через сусідський пліт, блискавкою скочити на розлогий горіх і, апетитно наминаючи здобич, кепкувати з пришелепуватої сусідки: уже й слід по мені вивітрився, а вона усе ще бігає од плоту до плоту з дебелою каменюкою.

Дочекатися, коли сусідка відправить дітей до школи, чоловіка – на роботу, сама поплентається на базар, тоді через прочинену кватирку увірватися до сусідчиної хати, розгулятися на кухні...

цупкі мої пазурі міцні як сталюка

а зуби – прогризуть холодильника

уста висмокчуть з нього мов мізки з кісток

весь ковбасний запас що сусідці того

хватило б на тиждень

і нащадкам її

Лежиш собі чорною плямою на блідому даху, ліниво стежиш, як сонно чіпляється сонце за скелети антен.

Про роботу не думаєш.

Спиш, скільки хочеться.

Глупої ночі спроквола горланиш арії, травмуючи спокій міста, спокушаючи зеленооких пухнастих красунь.

Усім своїм єством відчуваєш свободу.

Ситість.

Насолоду.

Повноту буття.