Владу квітам, або Нова жіноча природа | Публікації | Litcentr
02 Березня 2024, 04:32 | Реєстрація | Вхід

Владу квітам, або Нова жіноча природа

Дата: 31 Липня 2015 | Категорія: «Стаття» | Перегляди: 1130 | Коментарів: 0
Автор_ка: Оля Мальченко (Всі публікації)

«…Все більше усвідомлюється стратегічна неспроможність «прагнення до володіння». Потрібна нова парадигма, заснована не на «мати», а на «бути». Така парадигма припускає єдність раціонального й емоційно-інтуїтивного. Потрібному імперативу більше відповідають жінки. До того ж цивілізація, побудована чоловіками на володінні та силі, прийшла у небезпечно кризовий стан. (…) Саме жінка зможе вивести сучасний світ на новий рівень…» Т. Орлова «Історія сучасного світу»

«Жінка є поглиначем сперми (…) І тому прихований жіночий потенціал часто вважався загрозою чоловічій енергії, а отже цивілізації в цілому. Б. Баркер-Бенфілд «Сперматична економіка»

Криза патріархального світу наскрізна. І мене дивує, що вирішення її шукають у застарілих мірах, а не поверненням у архаїчне джерело буття. У пристрасному прагненні віднайти й відчути себе, усвідомивши свою жіночу або чоловічу природу – пізнати себе через «інакше». Саме у цьому джерело дуальної мінливості природи – її первісного тавра на людських тілах. 
Нарешті позбавитись подвійних стандартів (нав'язаних людині споживацтвом та пасивністю моралі), щоб не потворити свідомість лицемірством та ницістю – досить називати їхніми іменами людську природу і всесвіт.
Мене вразили влучні слова Сімони де Бовуар: «Вивищуючи себе, ми стаємо рабами власної вищості». Це саме те, що зараз відбувається зі світом, побудованим чоловіками, де вже не відрізнити «раба» від «господаря». Сам чоловік став заручником створеного ним світу - бо мусить вмирати за те, чого вже не існує.
Я називаю нашу цивілізацію чоловічою, бо вона мені як жінці цілком чужа. Жінка в ній приречена на повільний безхребетний тлін. Якщо вона не продовжує рід, не турбується про інших, не воює чи не є просто гарним тілом, яке можна купити. Обдарована жінка завжди буде звинувачена у тому, що вона не приносить користі. Адже жіночим ідеям чоловік не довіряє, якщо вони не є продовженням його ж логіки. Тому мій бунт беззаперечний.
Питання вищості, яким завжди переймались чоловіки, із закінченням індустріальної епохи втратило свій сенс. Тепер сенс – швидкість інформації. А це змінює функцію й розподіл сили. Гроші тліють. Час агонії вже почався. Так закладено природою – чоловік має лише певну кількість пострілів. Жінці ж не потрібна рушниця. Вона - волога.
Гниття зачепило всі сфери – від будівництва до мистецтва та науки – скрізь влада асоціюється з накопиченням. Але ресурси закінчились. Отже, тільки життя має цінність.
Починається нова епоха Квітів…
Саме тому мені важливо переосмислити жінку – без крайньої ожіночнености, але й без агресивно-радикальної емансипації. І тендітність, і войовнича сокира – все набуте. 
Жінка повинна відчути своє тіло й проголосити його своєю новою релігією. Їй не потрібні боги. Бо вона ніколи не була ні ницою, ні святою. Її дух цільний – нею промовляє природа. 
Дехто з дослідників підтримують думку, що матріархату ніколи не було, бо жінка за своєю природою слабкіша фізично, тому й не могла домінувати. Французький дослідник праісторії Е. Морен («Втрачена парадигма: природа і людина») стверджує, що у доісторичні часи жінки мало чим відрізнялись від чоловіків за зростом, розвитком м'язів, швидкістю реакції тощо (широкі стегна й жирові тканини розвинулися у жінки коли вона почала вести осілий спосіб життя). Тобто людська фізіологія залежить від умов існування й дуже швидко може змінюватись за потребою організму. Але. Уявіть той час, коли фізична сила нічого не вирішує. Сила (як визначений чоловічий домінуючий елемент) стала потрібна людству в аграрний період для того, щоб обробляти й захищати великі площі землі. 
І були часи, коли людина виживала, слухаючи лише голос землі – їй не потрібна була сила – жінка володіла мудрістю щасливої безодні. Недарма всі жінки пов'язані із Місяцем. У тому якась велична таїна – Землі, жінки й Місяця. 
Чи той світ втрачений, чи ще не здійснений. Але мені він уявляється можливим – без жорсткої ієрархії, змагань за першість, насилля й війн, без одноосібної влади й руйнуючої однолюбові, без дволиких категорій свободи, вірності та справедливості. Світ без мертвих слів чоловічого світогляду. І саме крізь ці шори сучасна людина сприймає світ – крізь тління – релігії, культури, мистецтва. Та ж сама духовність – ніколи не відродиться, якщо не відокремити її від того, якою вона має бути.
Змінність та плинність води – це є неодмінною основою жіночого тіла. Чому б не довіритись, чому б не довіритись… хвилям. Хай світ знову стане непередбачуваним, різноманітним, небезпечним! Жіноче тіло як основа нової системи – множинна плинність та рух. Навіщо війна, коли є любов. Революція любовей – довіра й прийняття інших через щедрість почуттів. Стать – це насолода, яка дає пізнання іншого й не пов'язана із соціальним. Статтю може бути й те, як бажаю дарувати чуттєвість свою саме зараз – я хочу бути всім, всіма й від кола вгору…
Саме так я бачу нову жіночність – первісну силу дикої дивуючої Любові до всечуттєвого. Ця жінка розмовляє фантастичною мовою забуття та пам'яті. Її свідомість виробляє нову логіку, для якої послідовність та порядок – зайві. Її тіло неділиме – воно і є дух.
Нова жіночність вже не буде наслідувати риси чоловічого світу, як пропонували феміністичні рухи минулих сторіч. Її інтуїтивна логіка знайшла небачений світ. Та саме важливе – жінка ніколи не буде узурпатором ні влади, ні любові, ні знання (на жаль, такою її колись зробили чоловіки, бо намагалась приборкати хаос – саму природу). 
Чоловічий світ вже втомився. Чому б йому не послухати жіноче в собі, бо ж надто довго жінка слухала чоловіче – і в собі й у ньому. Можливо, саме нова жіноча свідомість принесе ті бажані відкриття, до яких не в змозі підступитись сухий чоловічий розум. Тим більше, опановуючи нові категорії мислення мозок перероджується, даючи нові можливості людству. Чоловіча свідомість також може набути пливких форм тіла жінки, не втративши своєї чоловічности. Це не буде запереченням мужности – лише її відродженням.
Жіноче єство настільки гнучке, що може набувати будь-яких форм та сенсів. Але у жодній – вона не буде собою. Вона там – де змінність . А будь-яка форма – лише досвід, але не визначеність. 
Час квітів – вже.

0 коментів

Залишити коментар

avatar