**0** | Публікації | Litcentr
27 Вересня 2022, 14:51 | Реєстрація | Вхід

**0**

Дата публікації: 10 Жовтня 2014 о 15:01 | Категорія: «Не вошедшее в рубрики» | Перегляди: 813 | Коментарів: 0
Автор_ка: Петрицький Роман (Всі публікації)| Редактор_ка: так | Зображення: так

Стою край дірявого даху
й обпльовую власну невагомість,
прибиваючи до хреста свій авангардний трюїзм

біжу у запакованій схемі лісу, -
а звідти вилітає смердюча 
стріла звіра
і молюсь, і прошу,
й не молюсь, й не сподіваюсь
завершую, звершую,
повертаюсь й покидаю
сфера прокинутого вартового,
дев’ятсот сорок п’ятий чоловік
без ніжності у поспішному розумі
гребе із цього буття,
ген за чорні олов’яні сходи 

й картина відламує шмат 
мого нутра й вкидає
у культурний міазм 
беззубої річки,
вода й каміння всередині 
чужопосаджених плечей,
світло кирпатого одвірку -
я майже малюю себе:
самоутвердження через
фарбу червонішу,
ніж кров грошей

я велика риба, 
а світ – маленький струмок
світ – велика риба,
а я маленький струмок

я колір зневоднення,
а світ – це фортуни кістка
світ – це колір зневоднення, 
а я – фортуна кістки

випльовуй все через ротовий клапан,
виходь за межі своєї трансарктики і бийся,
командир горлає слова посмертної подяки
за заслуги перед людством –
нагороджується цей поет посмертно
дев’ятьма тисячами плювків й прокльонів,
і матір божа висить на хресті собору.
Ти бачиш все так злагоджено, як у сні,
снити тобі ще сотню віків
і віддати кінці на цьому перехресті,
де зеленого світла вже й немає



0 коментів

Залишити коментар

avatar