літо вічне
Дата: 02 Вересня 2014 | Категорія: «Поза рубриками» | Автор_ка: Оля Мальченко (Всі публікації)
| Перегляди: 878
/ми ж не стомимось
дійдемо запалу надмеж щоб їх згнівити
і гнів їх буде – поразкою й попелом/
навіщо літу ще минути? як о звикнутись о заснілу зелень?
але вічне: коли огорниття травою леж на полудні гойдаєш стиг оаз маревні й заколисано небо у безвідбитки хмар – ясно
вже як досі спеки повні очиїм сонцеве блага не спинятись
а щоб очикування дощу лилося у загадку
затінку й росівія тіло випарам купання
як вода сміливо дає холодне
як ріка збігає у звичні жолоби тілових прокинень
і як плавба насичує сухість протиску в розгортачи випаленої щасливої шкіри…..м
щоб знов славити доторками спин трави й цвіткí вволені у рійні кланиди комашба
ритми дзвону й кульбаб – рідні!
як до ми до нас Вітру!
сузірь овіяні – трохи зникли й заволодій розпоро щем спраглих відлитих меж безкрай…
зелень топлять руки чистота небозаквітчань
нагість вершим першопочатку
о літо…нашими ти ласуєш стегнами й ми відчуваємо зроджень о звічненим сило
24.08