СмІх ТеМрЯвИ | Публікації | Litcentr
07 Лютого 2023, 07:12 | Реєстрація | Вхід

СмІх ТеМрЯвИ

Дата публікації: 06 Червня 2011 о 15:43 | Категорія: «Очерк» | Перегляди: 902 | Коментарів: 0
Автор_ка: Павло (Всі публікації)| Редактор_ка: за | Зображення: нельзя

Густі потоки туману плили над чистим прозорим немов скло озером. Над водою літали бабки,різноманіття рослинного і тваринного світу вражало. Сонце опускало чіткі сліпучі рівномірні промені,до яких здавалось можна торкнутись рукою і відчути на дотик,а той узагалі обняти,пригорнути до себе,як кусень тканини закутатись у неї і бути навіки зігрітим.
Озеро огортав густий спраглий ліс і чекав,щоб втомити цю жадобу солодкою росою,яка не змусила його довго чекати. До цього віковічного затінку притулялась невеличка «будівля» . Прості 3 стіни накриті кусками іржавої бляхи,яка заросла чагарниками і мохом. Цю «хатинку»,якщо її можна було так назвати огортають безкраї масиви-діти живої трави - єдині нащадки чистої дівчинки Природи . В ній так приємно лежати на весні і раннього літа,її потоки пестять твоє тіло,твої босі п*яти,обличчя,губи і ти неначе ліс спрагло поглинаєш росу,а вона не опирається і навіть піддається тобі…
Самотня будівля. Сонце не заходить до неї в гості,нема ні вікон ні навіть шпаринок всередині лиш тінь,тінь іржавої бляхи. Не можливо розібрати,що ж там усередині. Туди ще ніхто не заходив,ні пташка не залітала,ні навіть вітер не спокушав ці самотні стіни.
Але коли підходиш до цього місця притуляєшся до «хатини» обличчям,можна подекуди відчути чуже дихання,відчути присутність істоти,яка там живе,чи то просто сидить…
Не можна визначити скільки часу вона уже там перебуває,здається була від початку,і чекає на якийсь сигнал ,чи то на знак ,щоб вийти. Але ця завіса сьогодні буде при-відкрита.
Це людина,надзвичайно стара,але на її обличчі це ніяк не позначилось,вираз лиця лиш один – широка усмішка,настільки таємнича,що Мона Ліза в порівнянні з нею просто дитяча забавка.
Це чоловік. Він сидить у чудернацькому крихітному циліндрі,у зелених вузьких штанях,зелено-білих у смужку шкарпетках, темно-салатовій камізельці,на підлозі лежить акуратно складений піджак. Він схожий скоріш на лепрекона,ніж на людину,та зі зростом у нього усе в порядку.
У руці в нього лежить годинник,з стрілками у формі гілочок,він не цокає мабуть не працює. У чоловіка заплющені очі,але усмішка усе ще на його лиці. У нього за спиною якісь символи.
Ці символи це його істинне ім*я,яке знає лиш він сам.
Вмить чоловік розплющує очі,колір,яких не можна розрізнити через грим,повільно встає,накидує на себе піджак. Бере у руки ціпок,якого не було помітно спочатку. При тому він робить це настільки витончено,що славетний принц Чарльз дивлячись на нього гриз би нігті і матюкався б українською. Повільно грайливо,навіть можна сказати пританцьовуючи, він помахуючи ціпком іде в напрямку виходу з цієї міні-печери.
Але найдивовижніше те,як «Лепрекон» бачить усе навколо. Його зір немов би окутаний сірим кольором,і дивлячись крізь його очі виникає враження,що ти впав в минуле і твоя широкоформатна плазма перетворилась на звичайний чорно-білий електрон. Що більше усе розрізане на рівні квадрати чорного і відповідно білого кольору,навіть безмежне небо. Дерева озеро усе складається з цих таємничих об*єктів,і дивний чоловік повільно ступає по них,непоспішаючи.
Він повільно ступає аж до самого озера,зупинившись перед ним підкидає ціпок у повітря і ооо диво він так і зависає там,потім блазень сідає на коліна зачерпує своїми худими руками прозору воду і омиває собі обличчя,і ще одне диво - грим не змивається,далі він просто такою ж грайливою танцюючою ходою іде по поверхні озера. Зупиняється в його центрі,здіймає високо догори руки, неначе Мойсей і штрикнувши пальцями тихо мовить «Гра почалася»,в цю мить ціпок летить йому прямісінько у руки.
Його слова передаються усьому – рослинам,деревам,природі,і вони починають тремтіти ні не від страху, а від якогось дивного захвату,немов відповідаючи пророку радісно.
А чоловік тим часом перетворюється у зелену барвисту стрічку,яка закручується у спіраль,наступної секунди у повітрі з*являється чудна коробка,відкривається і стрічка з гучним реготом неначе вода затікає у неї ,коробка закривається і зникає разом із навколишнім світом… Сміх темряви


0 коментів

Залишити коментар

avatar