Вуйко і пес | Публікації | Litcentr
07 Лютого 2023, 07:56 | Реєстрація | Вхід

Вуйко і пес

Дата публікації: 13 Квітня 2011 о 20:55 | Категорія: «Очерк» | Перегляди: 1156 | Коментарів: 0
Автор_ка: Павло Щепан (Всі публікації)| Редактор_ка: за | Зображення: нельзя

Іноді весело так собі сидіти у парку слухати музику Карни,курити і насолоджуватись цим поки ніхто не бачить. Так мені цього не дозволили,не дозволили впустити дим у мої і без того загаджені легені. Але я сприйняв це скоріше за жарт ніж за правду. А надто якщо це говорить мале кострубати недомальване дитя,яке дивиться на мене майже закоханими очима.
-Я відійду рівно на 3 хвилі до брата,ок?-спитало воно з запитальним знаком то великому лобі.
-ок!-незвернувши ніякої уваги мугикнув я.
-Ти не ображаєшся?Почекаєш?....-ці слова невпевненості немов під пресом зжимали мені яєчка і портили насолоду від свіжого повітря.
-Та все нормально!-вже трішки роздратовано промовив я і обдарував її напруженим коротким поглядом,від якого воона почала ще більше нервуватись.
І вона пішла. А я залишився лиш з одною смішною дією в голові,в якій брали участь один актор тобто я,і мила чиста до болю дівчинка тобто вона.
"Якщо ти ще раз при мені закуриш я розвернуся і піду геть!-Дівчинка так серйозно вимовила цю фразу,що я мало не розплакався... від сміху і просто так собі стулив писка ніби не почув.
Я тебе попередила!-а після цього я уже не міг стримати свою цинічну посмішку.
А зараз я сижу на лавці у своїх старих потертих чи то подертих джинсах слухаю музику,і розкурюю "очерєдную" біло-жовтеньку з фільтром і тихо так собі кайфую від парку і церкви бабтистів яка стоїть поруч і вражає своєю величиною. А ось і вона моя суджена,іде повільно,в білому балоновому плащі який взагалі їй не пасує,з зав*язаним у кінський обрубок волоссям яке взагалі до болю кидає в регіт.ВВона йде і намагається зробити розлючений вираз обличчя чим надзвичайно мене веселить.
-Значить куриш?
-Ну..ти ж пішла а я просто не міг не насолодитись...-з єхидною неначе в гієни усмішкою моргаю їй я.-Сідай.
-Та ні тут брудно.Хіба якщо ти витреш.
-Хах сідай я витру.-ще більше усміхаюсь я.
Вона сіла розвернулась до мене і своїм задуманим майже закоханим поглядом втупилась у моє небрите обличчя.А я?Що Я!Я втомився вже вивчати її ну хіба зрідка навпомацки,а там було що вивчати....
Але зараз було кращим милуватись пейзажем. Старенький вуйко одягнутий у чорний довгий плащ(майже як у мене) вів за повідок собачку.Собака був таким спокійним лиш одне не спокійно він робив - помічав територію.
І це мене вразило я ж бо хотів на старості років мати такого собі "друга". Якому б я міг поглянути в очі а він поставити мені свою морду на коліна і так говорити до нього. А ця тварина кивала б мені розуміючим вірним поглядом і так би минали вечори. І все і більш нічого не треба для старечого щастя. Я б навчив його приносити мені газету,пульт,пиво з холодильника,тапочки з тумбочки,книжку з полки. Хах я б засинав у своїй старій зеленій піжамі а він спав поруч і накривав мене ковдрою щоб мені не було холодно. Майже як у фільмі 8...Слава Богу що вона не чула цього мого душевного діалогу а то б майже закоханий погляд став просто дуже закоханим!


0 коментів

Залишити коментар

avatar