АНАБіоЗ
Дата: 03 Червня 2011 | Категорія: «Оповідання» | Автор_ка: Павло (Всі публікації)
Редактор_ка: за | Зображення: нельзя | Перегляди: 787
АНАБіоЗ
888
Щось дивне відбувається у цьому світі.
Ступаючи по піску я чую у повітрі,як мої ноги глухо тупають, цей звук можна порівняти тільки з ходьбою у якомусь закритому приміщенні - наприклад коридорі. Це просто неможливо.
Переді мною розгортається цікавий,але якийсь ідіотський пейзаж. Джунглі. Тут кожне дерево поводить себе по своєму. Чому поводить?Бо кожне тут як людина. Одне схоже на якийсь висохлий віник,інше ж буяє травами,одне спокійно собі спить,інше божевільно «танцює» зі сторони в сторону.
Джунглі. Я іду по них спокійно,так неначе це простий лісок,а не непрохідні хащі.
Я бачу ще одне деревце. Але це скоріш деревище,здавалось воно підпирає небо,бо кінця йому не видно,гілки його ховаються аж у пухових хмарах,а інші занурюються в рожеву каламуть.
Стовбур виблискує коричневим сріблом,листя у нього неначе налякалось чогось,воно тверде і нагадує холодний пластик. Та коли я детальніше його розглядав я помітив,якусь сіру пляму на одній з найбільших гілок. Там сидів ворон. Крихітний,він міг би поміститись у мене в долоні,але ворон був не простий,його пір*я було зроблене з металу,над дзьобом розташувалися лінзи-очі в кованій оправі,крила прикріплювались до тіла за допомогою гайок і гвинтів,ніжки були з тонкого дроту. З хвоста хаотично вилазили проводи ,лиш дзьоб був справжнім,природнім.
Коли я помітив його,він теж помітив мене,в цю мить ворон дико заскреготав по-механічному,розправив крихітні крильця і злетів,потім почав мотати круги навколо дерева доки не зник у хмарах.
Мені здалось,що я іду по цих джунглях цілу вічність,усюди мене вражали своєю красою рослини,інколи я відчував ще якихось істот,але ті чи то зі страху чи ще з якихось причин не показувались мені.
Аж ось я вийшов у якесь дивне місце. Це була лінія піску,яка розділяла джунглі від таємничого лабіринту. Стіни,якого були зроблені з позолоченого пресованого листя. Я якраз стояв біля входу до нього . З глибини цієї таємничої споруди доносився шепіт,він манив мене,але цього разу я завагався…на секунду бо ж у мене не було вибору - острів,море… Залишається лиш замок,потрібно піти туди і все зрозуміти…