К2 | Публікації | Litcentr
24 Липня 2024, 11:26 | Реєстрація | Вхід

К2

Дата: 08 Листопада 2011 | Категорія: «Оповідання» | Перегляди: 572 | Коментарів: 0
Автор_ка: Gill (Всі публікації)

К2

збільшити
Ця свиня мене здивувала,насамперед червоним обличчям,маленькими гітлерівськими вусами,обмеженими знаннями в більшості праць дядюшкі Валоді Лєніна. І тісним навіть вузьким зеленим потріпаним мундиром, густою лисою головою і пристрасним блиском контрастів на його маківці.
Ну і звісно стандартним мелодійним хрюканням. Ця сумирна нудна тваринка спокійно і водночас гнівно спускалася сходами і щось нашіптувала собі під ніс,в більшості свій глибокий словниковий «матовий» запас.
Та що мене найбільше здивувало це його оригінальний транспортний засіб – ровер моделі «Україна» на якій він неодноразово товк собі яйця – тепер зрозуміло чому він живе сам із дочкою – не виконував свій чоловічий обов*язок. Ще смішнішим було те,що сідло у ровері стояло занадто високо і коли кабанчик крутив педалі то це було схоже скоріше на кліп Benny Benassi ніж на спорт.
От так відпровадивши його струнку товсту постать я на мить замислився, який же правильний світ,якби доля не обрала цього вилупка військовим він міг би стати моїм куратором,чи продавцем будматеріалів чи навіть мать його президентом,ви уявляєте, що б це було у нашій країні,справжнісінький свинарник і щороку нам не довилось би закупляти м*ясо з-за кордону – єдиний плюс такого розвитку.
Та мене зараз не цікавили справи свиней і я вирушив все ж таки здійснити те що задумав. Піднявшись старими бетонними сходами на яких було дуже чітко помітно, що тут народилось багатсько поколінь котячих сімей,бо від них відгонило котячою сечею і засохлим Lайном.
Квартиру яка була мені потрібна прикрашали великі броньовані лакові двері у них я побачив свою гнилу іронічну посмішку та й узагалі у цьому віддзеркаленні можна було помітити обриси зменшеної копії нашого всесвіту – ось сонце, а ось меркурій, венера ось крихітна цяточка земля марс і далі…
Та на диво двері були лише прикриті і прийнявши позу таємного агента зіщуливши очі я скрутився у три погибелі і прислухався,у квартирі щось шурхотіло. Повільно прочинивши двері я заглянув усередину.
Хех ви не повірите що я там побачив,а там на мене поглядали усі принади якоїсь дівчини,що маю на увазі під принадами ну напружте свою уяву.
Пружна трішки завелика дупця,шоколадний глазок і його найкращі сусіди рожеві трішки сонні губи.
Від споглядання такої краси я мало не задихнувся власним повітрям. «Ото люди фетишисти, а якщо б ця свиня щось забула вдома,як же він відреагував би на таку зустріч ,скоріш за все б нагородив цю красу батьківським міцним шпіцом, а то й співучим ляпасом»
І тут мене осінило,від думки, яка зупинила усе мислення в моїй голові,яка вимкнула усі другорядні функції,у мене відвисла щелепа,по тілу пробігло 4 батальйони мурашок,мій джойстик ожив і я зрозумів, що геній не Ейнштейн, який придумав теорію відносності, а геній я!
Та найлегше було придумати,важче було усе це здійснити. Мої рухи стримувалися кайданами якогось сороміцького страху та все ж треба було якось виходити з такого делікатного положення тому прошепотівши «що буде то буде» я замахнувся своєю долонею, розсік швидким жестом повітря немов священний Екскалібур моя рука рухалась плавно і безшумно і врешті решт опустилась на дупцю цієї молодиці.
В наступну мить мою руку охопив жар - це дупця відповіла мені взаємністю, а дівчисько крикнуло від страху так, що у вухах у мене задзвеніли соловейки.
- АААА
- Тихо, тихо чому ти кричиш так?
- Що?Хто? Якого ти х…. вдарив мене?
- Ну ти розумієш кожному туристу хочеться оцінити краєвид, який розкинувся перед ним! – з цими словами я самовдоволено усміхнувся.
- ЩО?Що ти таке морозиш краще забирайся звідси, туди, звідки прийшов бо я зараз подзвоню батькові і він віддухопелить твою егоїстичну пельку. До речі він у мене воєнний.
- Пф ну і що?Що це має означати що всім потрібно боятись цих «воєнних»?Тим більше як можна сприймати людину за воєнного якщо його прізвище Капітошка?....

0 коментарів

Залишити коментар

avatar