УУУ і це дійсно було дивним,мій старий коханий дідо, якого я вважав в деякій мірі і рокенрульним. Він був уособленням і святості і якоїсь всесвітньої змови,він так би мовити був янголом  у якого стирчать роги не з голови, а з святого місця усіх дурних і лінивих студентів із дупи.

Він був ше тим гулякою. У моїх очах мій дід був моїм ровесником, який в один день прокинувся і заявив усьому світу, що йому потрібна пенсія і що йому 80 з х… років і це було прекрасно, справді прекрасно саме тому, що нашим пенсіонерам на відміну від студентів усе можна : можна їхати на халяву у громадському транспорті нервуючи усіх водіїв різноманітними видами різних посвідчень і груп інвалідності,можна щипати молоденьких дівчат за дупки п.с бо ніхто з них не може доторопати як це старий сивий дядько її домагається.

 Ні не подумайте я нічого не маю проти пенсіонерів я навпаки хотів би стати одним з них, щоб мій юнацький пушок на підборідді став сивим, волосся з голови усе випало, а на геніталіях перестало рости. Хочу стати одразу імпотентом не переживши кризи середнього віку і не перетрахавши майже усіх бичок із ближніх містечок, що насправді зробив мій дід.

А тут виявляється, що до цієї дивної історії ще й належить моя ненависна бабка? Та яка кляла мене і била по руках, щоб я не брав пиріжків, та яку я чи то через неуважність чи то через обтяжуючі обставини заставав  у незручному положенні і уже здалеку мав змогу познайомитись із постійним постільним робочим місцем мого діда. І саме за це я її таємно ненавидів.

Саме через цю руду спанієль я мав зараз боротись з двома старими пекельними пердунами …задумайтесь пекельними пердунами – чи хтось міг так образити пекло за усе його існування. А можливо комуняка насправді був самим Мефістофелем?!

І саме через це я стикнувся з глибокою депресією. Вона прийшла тихо і непомітно,тихою старечою ходою,трясучими руками і кривими пальцями постукала у мої двері,задзвонила у несправний дзвінок,побарабанила головою у вікно і врешті решт залишила те від чого я потім мало не повісився. Це була квитанція за газ в якій повідомлялось що я мушу сплатити одну 200 гривневу гламурну Лесю Українку і одного 50 гривневого Шевченка.

Від цього у мене потемніло в очах задзвеніло у вухах на мить я навіть перестав істерично пердіти і запах моїх місячних … шкарпеток а про що ж ви подумали став менш відчутним. На місці прізвища зазначалось чарівний хоровод літер – Капітошка Л.Ю.

Коли цей хоровод завів свій танок перед моїми очима я спочатку як зараз молодь каже повністю прозрів а потім просто упав в обійми смішної депресії.

Капітошка – дибільнішого прізвища я не чув усе своє життя. Капітошка – це ж уособлення такого любого дитинства,це усвідомлення того що колись був час коли я не зміг попісяти без допомоги мами покакати без допомоги батька (чому мама не могла допомогти мені із другою справою не знаю старі казали що коли мені потрібно було кинути какуню-другу я кричав «Батя» а коли підлити квіточки то кричав «Мама» от такою я був дивною дитиною).

Та найбільше в цей період я любив дивитись Капітошку напевно перший український мультик після П*яточкіна який обожнювали усі,хто цього мульта не дивився скажу вам ви багато втратили бо на відміну від вашого гладкого Віні Пуха який пропагував об*їдання медом і трах з П*ятачком (вибачте я не хочу кидати лайном у ведмедя але він саме з цим у мене й асоціювався) це все ж таки було класикою.

А зараз тримаючи в руці цю квитанцію на таку космічну ціну я роздумував що ж робити з цією капітошкою. На квитанції зазначалась адреса – Маточкіна 3 квартира 28. Цікава вулиця з цікавою назвою,взагалі то з маточками у мене було багато спогадів і вчинків але зараз про це не буду можливо згодом.

Враз переді мною у повітрі з*явилась красива стародавня крупнокаліберна рушниця. Вона спочатку знялась з запобіжника потім прицілилась і пальнула у мене від чого мої мізки дико хляпнули на стіни телевізор мій коханий риплячий диван на усе взуття ( та кого ти будеш дурити у тебе ж одна нещасна пара Бєрців ) на сигарети…

Хех жартую просто мені прийшла ідея зробити жест доброї волі і отримати за це Нобелівську премію миру хоча за віднесення квитанції за газ його справжньому власнику премії не дадуть. Та надія була що цією капітошкою виявиться не якась стара бабуся а сексапільна навсеготова білявка,та нехай навіть не білявка навіть лиса, та нехай навіть не сексапільна хоча б просто навсеготова.

Мрії про таку милу крихітку уже заполонили мою голову і взявся готуватись до зустрічі. Спочатку я повикидав свої відстрелені мізки хоча хтозна може їх у мене узагалі немає,потім вибрав свої улюблені джинси сорочку чорненький галстук,прибрав з волосся павутину,прибрав ту ж павутину з зубної пасти і прополоскав рот від нещадних наслідків тютюнопаління і вживання алкоголю,прибрав у себе на голові,одягнув свої Бєрци і нарешті глянув у дзеркало побачив там бравого українського неформального козака і вирішив іти.

Запхнувши за пазуху квитанцію я як совєцький піонєр пішов підстрибуючи на вулицю Маточкіна. На мій превеликий подив і не менш велике здивування ця вулиця виявилась таким собі свинарником ,по вулиці бігали свині-дядьки у солдатських чи то офіцерських погонах і через кожні два метри ходьби вони викрикували – «Здрав желаю» і ішли далі похрокуюючи як ті знамениті на весь світ закарпатські свині,з червоними товстими пиками,з дибільними уставами – Начальнік всєгда прав,єслі нє прав чітаю пєрвую статью,з атрофованими мізками які сприймали тільки дві речі свою думку навіть якщо вона неправильна і думку начальства і знову ж таки навіть якщо вона неправильна. Усе.

Ці люди були такими феноменами що Урі Геллер – ну отой чувак шо вів однойменну передачу одразу ж дав би їм перше місце подарував би кучу грошей навіть в щічку поцілував  а вони б усе одно забрали його в армію. Справді наша українська воєнна машина різко і безповоротно міняє людину вона теж стає частиною цієї системи і або присвячує усе своє життя тому щоб муштрувати і дарувати молодим курсантам щьолбани або переслідувати чужу ідею зробити з усіх хлопців мужиків які п*ють горілку як чай а закуска для них стає такою ж екзотикою як для нас бичачі пеніси.

Та найсмішніше мабуть статистика за якою бажаючих іти до армії щороку стає менше і менше хоча число людей які не можуть або їм впадло здобувати вищу освіту зростає тому діватись нікуди доводиться заповнювати ці скупі місця. Згадаймо славну Запорізьку Січ та люди у черги ставали щоб туди попасти втікали з панщини щось здобували мали якусь культуру думку виношували якусь ідею були потіхою і гордістю а зараз що ми маємо ?

Кілька десятків тисяч блазнів які танцюють під дудку не менш ідіотичної особи такого собі головнопердящого неандертальця який б*є свою жену у морду так само розбирається з своїм персоналом і вдає з себе високу персону. Та що найсмішніше ці клоуни мають нас захищати…

Та вибачте я відхилився від теми,це так-би-мовити ліричний відступ як казав мій математик.

Цих свинь тут було так багато що мені навіть на секунду захотілось стати людожером чи пак свиножером і підсмажити їх усіх на великому вогнищі зі спеціями,прикрасити усю цю красу помідорчиком,майонезом і кетчупом і скормити собакам.

Не подумайте я не ненавиджу людей я просто недолюблюю військових,недолюблюю – це м*яко сказано,дуже м*яко сказано.

Я намагався протиснутись крізь їхні широкі рами але в мене це поганенько виходило тому я вирішив перекурити.

Затягнувши свій "Marlboro” я зробив для себе відкриття – ці ідіоти навіть на роботу ходять рядами і стройовим кроком.

Та скуривши одну сестричку я зробив для себе іще одне відкриття – виявляється я відпочивав саме біля того будинку який мені був потрібен. Це була невеличка старенька худорлява будівля яку з обох боків оточували широкоплечі новобудови.

Старі пошарпані з облізлою червоною фарбою двері,розбиті бетонні пороги і середньовічні дерев*яні вікна свідчили про одне тут живуть бідні люди,а то й бідні військові для яких усі люди діляться на два класи : гражданку і товарищів.

Наступне що я побачив змінило моє майбутнє кардинально з 28 квартири вийшла свиня маленьких розмірів у майорських пагонах і при хвості…