Чорні коні
Дата: 18 Травня 2009 | Категорія: «Вірші для дітей» | Перегляди: 947 | Коментарів: 0
Автор_ка: Игорь Чубатенко (Всі публікації)
Ми стояли з батьком біля вікна. Був чудовий літній день. Сонце піднялось високо над десятиповерхівками. Воно було таке палке та яскраве, що ледь можна було підняти очі до гори, до чистого блакитного неба. Все навкруги завмерло, немов перед буревієм. Зелене листя на дереві біля вікна не ворушилось, неначе було пришпилене до гілок голками.
- Пале! – Сказав я батькові.
- Літо ж! – Відповів він мені. - Може підемо до річки?
- Підемо! – Погодився я.
Раптом подув легкий вітерець. Листя заворушилось. Воно немов прокинулось опісля сну. Зашепотіло. Потім подув вже не вітерець, а зірвався потужний вітер. Заколивалось гілля на дереві. Затремтіло скло в вікні. На небі з’явились сірі з різними відтінками та чорні плями. Вони швидко наближались, виростали на очах.
- Що це? – Запитав я батька.
- Це коні! – Відповів він. - Бачиш летять по небесному степу, повипрямляли крила. А за ними темрява пилу.
Незабаром справді потемніло. Сонце зникло, погасло. Його нібито хтось вимкнув з розетки. Повіяло холодом. Заблищали блискавки, а потім зірвався дощ. З неба лило, як із відра. Потім поруч ляснуло декілька разів. Гримнуло, немов із гармати. І ще! І ще! І ще! Це чередник бив своїм батогом, гнав по небу своїх коней.
Пройшов час. Закінчився дощ. Ввімкнули сонце. Воно, як і десять хвилин тому стало високо над будинками. Від нього повіяло тепло. Мокре листя на дереві знову завмерло. А небо повернуло блакитні кольори. Тільки там, на крайнебі ще були видні сірі плями.
Та ще було чути, як бив своїм батогом чередник.