Рибалки

---

- Діду! – Сказав опісля сніданку Андрій. – Нас з Петриком хлопці з сусідського двору завтра вранці порибалити запросили.
- А вудочки ви приготували? – Запитав дідусь.
- Ні, не приготували, - відповів Андрій.
- Так треба приготувати, - поквапився дід.
- Не треба, діду, - мовив Петрик. – Ми завтра встанемо як можна раніше й приготуємо вудки.
- А черв’яків ви накопали? – Втрутився в бесіду батько.
- Ні, тату, ми черв’яків не накопали, - сказав Андрій.
- Так треба накопати!
- Не треба, - знову мовив Петрик. – Ми завтра встанемо як можна раніше й накопаємо черв’яків.
Тут прийшла бабуся й запитала:
- А що треба робити, щоб завтра рано прокинутись?
- Треба раніше лягти спати, - відповів Петрик.
- Так! А що треба зробити щоб не проспати? – Поставила ще одне запитання бабуся.
- Не знаємо! Навіть не здогадуємось. – Відповіли хлопці.
- Треба завести годинника. – Пояснив тато.
Бабуся достала з шафи старого годинника й сказала:
- Ось, ставлю на шосту годину. Як задзвонить, прокидайтесь й ідіть рибалити. Тільки поснідати не забудьте.
Коли онуки поснули бабуся зайшла до їхньої відпочивальні й сказала про себе:
- Як рано надумали хлопці вставати. Підведу я годинника на півгодини назад, нехай діточки посплять. А порибалити у них ще часу вистачить.
Так і зробила.
Потім до хлопців завітав дідусь, щоб ковдру поправити. Покрутив годинника й перевів його на півгодини вперед:
- Поспіть хлопці. Щоб добре рибалити, треба бути бадьорими.
А пізно ввечері зайшов до кімнати батько, щоб на синів подивитись. Взяв і теж перевів годинника:
- Поспіть, діти! Рибалити вранці це така тяжка праця!
Андрій прокинувся коли за вікном ще сіріло.
- Петре! Петре! – Розворушив він свого брата. – Годинник ще не дзвонив?
- Ні, я не чув. – Відповів Петрик.
- Брате, так не хочеться рано прокидатись. – Мовив далі Андрій. – Давай переведемо годинника на півгодини вперед.
- Давай переведемо. – Дав згоду Петро.
Так й зробили.
Коли заголосив дзвінок, хлопці швидко одяглись й вибігли на подвір’я. Спочатку вони приготували вудки, а потім накопали на городі черв’яків. Їх навіть не стурбувало те, що сонце вже було високо над будівлею, а в домі вони не зустріли ні батька, а ні діда з бабусею. Андрій й Петрик схопили вудки й вибігли за двір. По дорозі вони зустріли сусідських хлопців. Ті йшли з повними кошиками риби.
- А ви що, вже порибалили? – Запитав їх Андрій.
- Так, порибалили. А чому ви так довго спите?
- Чому довго? Ми прокинулись о шостій. – Відповів Петро.
- Як о шостій? А де ж ви тоді були, коли вже десята?
- А хіба вже десята? – Здивувався Андрій. - Ми все по годиннику робили.
Ввечері за сніданком він запитав бабусю:
- А чи справний наш годинник?
- Наш годинник самий справний. - Відповів за бабусю дід й покрутив вуса.
- А що трапилось, діти? - Зацікавився батько.
- Так, можна сказати, що нічого. – Відповів Петрик. - Ми сьогодні за рибою зібрались, а порибалити у нас часу не вистачило. Хтось його взяв та викрав.

---