... якщо не рівно - двоє... | Публікації | Litcentr
22 Листопада 2024, 14:08 | Реєстрація | Вхід

... якщо не рівно - двоє...

Дата: 18 Травня 2013 | Категорія: «Експериментальна поезія» | Перегляди: 830 | Коментарів: 0
Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації)

1


… якщо не рівно - двоє, то як нам

займатися плетінням квітки світла

із темряви, яка, мов океан,

в себе всотала темно-грубі литки

спокус, розрух та рівних з-поміж риб,

на вудку смутку впійманих - за крила?


Ти мовчазним піском відговорив.

Я - говірким пловцем відговорила.


У нас нема ні жмені більше слів

у телефонних присмерках хрущевих.

… які ковзкі тюремні полюси

кімнати, де - і кату, і дощеві,

і сну, і потонулим літакам

є місце - в третім колі, справа, в верхнім 

куті, де вже не нас павук ляка

розхристаним прозорим одкровенням

від мороку…


Якщо не рівно - два, -

чи можуть поділитися хлібини

навпіл? Чи нам відпущено дива

у сонячно-пташинім ластовинні,

 з веселкою на зламаних хребцях

двобою світла з темрявою - в свічці?


Якщо не рівно - як нам від лиця

відрізати оті нарослі лиця,

що - страшно їх?


Якщо не рівно - то

чи встояти у тьмяній хуртовині 

хвилин? Чи вправним порухом ниток

ці три старі нас виплетуть? Чи спинять?



Дво-спинно, дво-притисло, дво-не-дво-

обачно, мов не ми, - в чернечі очі

ромашок ми йдемо. А жовте дно

не знає ще, чи хоче, чи не схоче…



2



Ми такі близькі, що нам не дадуть печеру:

зазбоїть сезам, і сорок наб'ють нам пики…

Лежимо в долонях темного бога червня,

він дощем нас штрика.


Аладдінова лампа ковтає масні образи.

Ризи ночі втрачають зірки у висоток хмизі.

Танцівниці болить вовк-о-вовкова поза "разом".

Танцівниці стопу заплітає сльоза білизни.


Хижі тіні на тлі цунамі настінних зморшок

в пасадоблі пасуть печаль і розверстий норов…

Ліжко виліпить з нас прекрасний надбитий горщик

і поселить у ньому біль, мов крота - у нору,


з оксамитовим тілом, оком, сліпим до світла,

з виповзанням надвечір вгору, до серця - в лампі…

Танцівниця вчиться тремтінням до стелі вити.

Танцівниця вчиться співати - в чотири лапи


із вогнем недомашнім - на два голоси, закуті

у такі скорботи, що жодні ключі не знімуть…


Як сміється дощ! - неначе старий - на кутні!

Як лоскоче біс! - немовби консьєрж із німбом, - 


видає аїд, обід та іудний присмак,

загортає в день, пропахлий вином й чужими…

Починаєш небо за кісткою кістка гризти -

разом з димом. Себе вплітаєш в діру між димом


та димком оаз, далеких, як син чи струмінь

магматичних сліз, чи просто - думок навзаєм…

Танцівниця біжить, як щур - із змокрілих трюмів

й ранить ноги в краї господніх сумних мозаїк.


- чи то крам, чи кров…Чи просто - сліди в тарелі,

із якої небо вечеряє нашим пеклом…


Ми такі близькі, що нас за один - застрелять…

Ми такі далекі…



0 коментарів

Залишити коментар

avatar