... якщо не рівно - двоє...
1
… якщо не рівно - двоє, то як нам
займатися плетінням квітки світла
із темряви, яка, мов океан,
в себе всотала темно-грубі литки
спокус, розрух та рівних з-поміж риб,
на вудку смутку впійманих - за крила?
Ти мовчазним піском відговорив.
Я - говірким пловцем відговорила.
У нас нема ні жмені більше слів
у телефонних присмерках хрущевих.
… які ковзкі тюремні полюси
кімнати, де - і кату, і дощеві,
і сну, і потонулим літакам
є місце - в третім колі, справа, в верхнім
куті, де вже не нас павук ляка
розхристаним прозорим одкровенням
від мороку…
Якщо не рівно - два, -
чи можуть поділитися хлібини
навпіл? Чи нам відпущено дива
у сонячно-пташинім ластовинні,
з веселкою на зламаних хребцях
двобою світла з темрявою - в свічці?
Якщо не рівно - як нам від лиця
відрізати оті нарослі лиця,
що - страшно їх?
Якщо не рівно - то
чи встояти у тьмяній хуртовині
хвилин? Чи вправним порухом ниток
ці три старі нас виплетуть? Чи спинять?
Дво-спинно, дво-притисло, дво-не-дво-
обачно, мов не ми, - в чернечі очі
ромашок ми йдемо. А жовте дно
не знає ще, чи хоче, чи не схоче…
2
Ми такі близькі, що нам не дадуть печеру:
зазбоїть сезам, і сорок наб'ють нам пики…
Лежимо в долонях темного бога червня,
він дощем нас штрика.
Аладдінова лампа ковтає масні образи.
Ризи ночі втрачають зірки у висоток хмизі.
Танцівниці болить вовк-о-вовкова поза "разом".
Танцівниці стопу заплітає сльоза білизни.
Хижі тіні на тлі цунамі настінних зморшок
в пасадоблі пасуть печаль і розверстий норов…
Ліжко виліпить з нас прекрасний надбитий горщик
і поселить у ньому біль, мов крота - у нору,
з оксамитовим тілом, оком, сліпим до світла,
з виповзанням надвечір вгору, до серця - в лампі…
Танцівниця вчиться тремтінням до стелі вити.
Танцівниця вчиться співати - в чотири лапи
із вогнем недомашнім - на два голоси, закуті
у такі скорботи, що жодні ключі не знімуть…
Як сміється дощ! - неначе старий - на кутні!
Як лоскоче біс! - немовби консьєрж із німбом, -
видає аїд, обід та іудний присмак,
загортає в день, пропахлий вином й чужими…
Починаєш небо за кісткою кістка гризти -
разом з димом. Себе вплітаєш в діру між димом
та димком оаз, далеких, як син чи струмінь
магматичних сліз, чи просто - думок навзаєм…
Танцівниця біжить, як щур - із змокрілих трюмів
й ранить ноги в краї господніх сумних мозаїк.
- чи то крам, чи кров…Чи просто - сліди в тарелі,
із якої небо вечеряє нашим пеклом…
Ми такі близькі, що нас за один - застрелять…
Ми такі далекі…