чекати | Публікації | Litcentr
26 June 2022, 10:29 | Реєстрація | Вхід

чекати

Дата публікації: 17 July 2015 о 15:51 | Категорія: «Верлибр» | Перегляди: 1411 | Коментарів: 0
Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації)

золото дальніх водоймищ прозорих тане

у налипанні вечору на суглобах

кольору тиші –

восходить, здіймає тиша

крила із мушель, що в  спраглих вустах тримають

мутні плювки перламутру, сирен зітхання…

вітер залежить від них і згортає вечір

тінню кота біля шиби, в якій не видко,

як ти приходиш,

нащо не прийдеш,

погодо…

 

вийняти душі русалок із пасток мушель,

вийняти з кошиків м’ятно-молочне гілля

родом з далеких водоймищ у злоті спеки,

що потонула в деревах, закутих в голос

береговодний…

вийняти дальнє з долі

темних далин і таїн невідомих – мити

голосом туги за тим, хто не прийде; митим

на підвіконні сильцем годувати квіти –

орка-кропиву у лиці єдинорога

чи орхідеї, – допоки із них не дзенькне

тиха вода,

золотава вода…

погодо!

руки тобі, мов пагоду, подаю…

 

золото дальніх чекань і ниток, напнутих,

наче вітрила – на бісер часу і мови

світла – до темряви, вечора, чи – до того,

хто не приходить, зі скрині терпцю дістати:

помалювати в часточки світла пальці

і наколоти на шибу, якій погода

спеку покаже здаля, але – ні! – не прийде,

в капцях із вітру чудес…

 

але пий чи спи –

видно, як золото темних водойм чигає,

‘би проковтнути кімнату, цей цвях зі скелець

у пуповині повітря, що так чекає,

аж вухо чує: скляний патичок зашклені

нутрощі пестить –  шиби, стільця і ковдри,

пустощі пестить –  лампи, склянок, тарелів,

без-межі пестить – у крихтах у дзьобі квітки…

скільки у них любові… водойми дальні

в крик похлинулись би… скільки у них любові –

вітер залежить, клубочком згортає згусток

тиші і кольору тіні, погодо… скільки…–

скільки не прийде погода… о скільки, о….



0 коментів

Залишити коментар

avatar