цикл «вони»
1.
голим шепотом
сповнені
його криві вуста
його очі
прихисток для птахів
вуха його
закладені дощами
а сам він
усього лише дерево
яке вміє розмовляти
2.
цей
проростає травою
з-поміж бруківки
а потім
вилазить і зовсім
і повзе своєю дорогою
кудись на схід
де як він чув
ніколи не сідає
сонце
3.
виднокіл
порослий житом
колоссям лоскоче йому
очі
вітром омиває
його голову
він чистий
неначе хліб
4.
у нього не було
ані рук ані ніг
він був простою
річкою
і ніхто не знав
де його витоки
він і сам не знав
у ньому жили риби й
жаби
з його очей ріс
очерет
все життя
він шукав море
щоб з'єднатися з ним
але не знаходив
і врешті-решт
висох
про нього згадали
лише через запах
мертвої риби
з його дна
5.
замість обличчя
у неї було спиляне
дерево
на зрізі якого
без ліку кіл
що свідчили про вік
її довгий
а також про те
що вона імовірно
давно вже померла
адже живе дерево
завжди ретельно
приховує
свій вік широкою
кроною
й листя долонями
мов сама юність
зеленими
6.
його дуже часто
рубали на дрова
спочатку було боляче
а потім він звик
і змирився
навіть знайшов у
цьому
свої переваги
принаймні
думав він
мені буде тепло
хоч десь
думав він
мені буде тепло
хоч комусь
думав він
біля мене буде тепло
7.
на небі хрестиком
блискавки
вона вишивала
або гладдю хмари
прості білі хмари
бо мала
тільки білі нитки
всі інші
на знак помсти поїли
миші
за те що їх
сірим вишила
8.
іноді він сміється
і тоді земля
тріскається
як у посуху
а з тріщин на гору
лізуть змії
щоб заповзти
йому на плечі
і подорожувати із ним
пустелею неба
9.
скільки квітів
повинно зів'яти допоки
він встане і піде
сухою землею
і зникне у далечі за
видноколом
щоб завтра злетіти із
іншого боку
10.
вона казала
немає нічого
смачнішого
за вітер
і зриваючи великими
гронами
їла майже не
розжовуючи
а коли доїла весь
лягла під дерево
навік завмерле
обернулася на гілку
зламану вчора
останнім вцілілим
диханням
і стала споглядати
світонімоту
11.
вона не відображалася
у дзеркалах
ні вона не була
вампіром
(скоріше навпаки)
просто сліпі
не мають відображень
вони самі дзеркала
у яких себе бачать ті
хто думає
що бачить
12.
він перестав боятися
смерті
і став безсмертним
він перестав боятися
вічності
і помер у ту саму
мить
але він не помітив
цього
і ще довго ходив
засніженим парком
дивуючись чому з ним
ніхто не вітається
13.
вона довго ходила
узбіччями трас
вітри призначали їй
зустрічі
вона ніколи не
запізнювалась
їй махали руками з
проїжджаючих машин
вона посміхалася й
махала у відповідь
вночі вона заглядала
в очі фарам вантажівок
іноді лягала
перепочити
і вітер вщухав щоб не
тривожити її сон
вона зносила взуття
але нового принципово
не придбала
йшла босоніж
із роками її ноги
стерлися
вона стала меншою на
зріст
але продовжувала йти
далі
одного зимового дня
її шлях закінчився
вона сіла на узбіччя
заплющила очі
і стала дорогою