Кволі білі кульки розкидані на ліжку

Руками хотілось зібрати, але лише ромашки

Ти їдеш в самісінькій сукні й дивишся на небо

Де мої руки намагаються змайструвати літак з повік

Дивишся повільно, мов на березові бруньки

Але проміння далеко від твої ніг

Від трусиків

Від слів

Дівчатка не граються з вітром

Вони люблю літати

Й падати, щоб було відчутно біль

І вологість падіння.

Я падаю закутаний у постіль

Мов хлопчик з автоматом в руках

Я перестав майструвати пропорції наших крил

Потрібні думки зібрані в листки із зими

Потрібно ще кричати до людей

Щоб ті вигнали нас з планети

Все це так просто й жалюгідно.

Стіни заважають теплоті вийти до бога

Я відрізав повіки, щоб назавжди бачити світ

Щоб назавжди тримати два кружечки із плоті

Можливо будуть при нагоді для мого корабля – вітрилом