на пальці грушам надихує весна

пору цвітіння й трепету

за невгамовність жилавого тіла

за п"яний біль пробудження від сну

скидає груша позаторішнє літо 

і склянку п"є холодного дощу

останній злет немов останній подив

очей брунатно-воскових

на пальці грушам дихає у сповідь

лелечий крик розкритої весни