Лореляй. Поема. Стилізація.
Дата: 10 Лютого 2014 | Категорія: «Поеми і цикли віршів» | Перегляди: 1355 | Коментарів: 0
Автор_ка: Яніна Дияк (sonceva) (Всі публікації)| Редактор_ка: да | Зображення: можно
Intro
1
Маленька смішна Лореляй
Лежить у колисці медвяній
Над нею схилився темний хтось
Й турботливо лялю гойдає.
Люлі-ляй
Люлі-ляй
Спи, мала Лореляй
Спи і сни
Спи і сни
Хтось дрімає вже на дні
Підростеш
В світ підеш
Твоїй силі нема меж
Сонця схід
Кресне лід
З тебе буде новий міт
Люлі-ляй
Засинай
Ло
ре
ляй
2
Поки мати не бачить, працюючи,
Лореляй вибігає на скелю.
Над бурхливими хвилями змучено
Сиві чайки канючать. Мов велети,
На кряжах завмирають постаті.
Лореляй мала злякано дивиться
На того, хто люляв її в постілі,
Хто показував в мареві хвилі ці.
Він говорить
Питається
У малої дитини
Водить ніжно
Пальцями
В косах її безупинно
Люлі-ляй
Люлі-ляй
Ти не бійся, Лореляй
Ти, мала,
Виросла
Не ввібрала в себе зла.
Порятуй же,
Порятуй
Того хлопця серед бур
Злото кіс
Розплети
Він згадає це колись
Люлі, знай
І чекай
Він вернеться, Лореляй
Лю
лі
ляй
3
Лореляй кожну ніч човен згадує,
В нім - рибалку з очима зеленими,
Дико-ніжними, повними звабами
І любов,ю до неї впеленаними.
На світанку вона прокидається,
Убирається в шати блискучі.
Рейн об камені лупить ратицями,
Рейне вже човен безтямно мучить.
Зупинити стихію має
Золота
Золота
Лореляя
Розпускає коси, мов стяги
Злоті руки
до хлопця
тягне
І зелені очі шукає
А немає
не
ма
є
Це не він...
І смутна Лореляя.
Човен вертить
Човен крутить
Чорториї розчахнулись
Рейн зі смертю
В лютій згубі
Залюбились
Закрутились
Вбили й заховали в мулі.
4
Лореляя стоїть, сльози крапають.
На загиблого дівчині байдуже.
Вона марила.. Вірила.. Мрякою
Випадає надія... Як же так?
За спиною - навчитель у чорному.
Налякав. Заспокоїв.Вилаяв.
Обійняв. Огорнув своїм холодом...
... Прилетіли жалі з вирію.
Люлі-ляй
Лореляй
Не журись
Заспівай.
Голос твій
Золотий
Наче сонця світловій
Гребінець
В кіс вінець -
Хто побачить - буде мрець
Відьма ти
Розплети
Коси-згубу самоти
Стій і клич,
Стій і клич -
Припливе, як зійде ніч...
Не ридай
Засинай
Ло
ре
ляй
5
І щоранку стоїть, наче заклята,
Лореляй, що у згадку закохана.
Рейн копитами в скелі гатиться
Від зими до весни, літа, осені.
Чеше коси, що виткані золотом -
Гребінцем чорториї вичісує.
Човни топляться,топляться, топляться -
Лореляй жде коханого з піснею.
6
Вже не юна. І коси посріблені,
Стан її, мов стеблина, засушений.
Але очі зелені - не вигадка ж?
Їх чекає й загублює душі всіх.
На світанні, а, може, у вічності,
Понад Рейном чийсь човник беззахисний
Теліпається, хвилями здійнятий -
Лореляй пісню сповнює радістю.
Ось цей човен, його вона згадує,
В нім - рибалку з очима зеленими,
Дико-згубними, повними звабами
І любов,ю до неї впеленаними!
Він сидить лиш у чорному каптурі,
Чорна постать його, наче марево..
Лореляй завмирає... Чи ж вартує
Її щастя чекання і старості?
Його очі, мов шовк, полиняли,
Він не той, хто все снився їй!
Лореляя
кохала
марно!
Хай загубить його буревій!
7
Люлі-ляй
Люлі-ляй
Люто, Рейне, розгуляй,
Сонце, сяй,
Злотом сяй,
В сяйві стане Лореляй
Молода
Золота
Відьма, сильна і свята!
Хай здійме
Гребінець,
Хвилю люту
Й нанівець
Він зведе
Все оте,
Чим жила,
І дотла!
Хвиле, грай!
Хвиле, грай!
Так велить-бо Лореляй!
Потонув...
А навчитель у чорному
Налякав. Заспокоїв. Вилаяв.
І -
штовхнув, щоб по Рейну з холодом
Попливла Лореляй до вирію
Люлі-ляй
Лореляй
Спи і сни
Спи і сни
Ти дрімаєш вже на дні
Сонця схід
Круків літ
З тебе вийшов новий міт.
Люлі-ляй
Прощавай
Ло
ре
ляй.
27.02.2013