Привиди в світлі | Публікації | Litcentr
25 Липня 2021, 22:53 | Реєстрація | Вхід

Привиди в світлі

Дата публікації: 25 Вересня 2012 о 09:37 | Категорія: «Поэмы и циклы стихов» | Перегляди: 818 | Коментарів: 0
Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації)

*** 

Знаєш, у темряві втомленій – стільки світла! – 
лущити родимки міста, як бісів – в ліжку… 
Біси із німбами мертво приходять звідтам – 
звідки в живих у свідках тебе не лишить 
світла печаль Того-Хто-Створив-Нам-Хатку, 
нас не створивши, – то й марим собі – по мріях… 

Вулиця в вухах несе, мов стара мулатка, 
тонну заморських монет золотих, 
на віях – 
тонну всевидячих птахів і тонну суму 
з тих, хто до темряви тоті суми притисли, 
наче гілки до повітря – дерева… 
Сурми 
холода пестять людей, мов іржа – залізо. 

Вигадко, взута в сліди історичних тіней! 
Виклику, вбраний в істерику гальм на розі 
вулиці, де шурхотять неземні створіння 
кроками в світ, у якому вітри морозить 
від тих створінь несміливих!.. 
Мастімо руки 
подихом міста, в якім ліхтарі олію 
світла під ноги лиють нам – й тіні рухів 
наших танцюють всьо то, що ми ще не вмієм… 

*** 

… ось трамвай – від сумнівів – до нірвани, 
Ось кишенька неба – з дірявим глуздом… 
Мовчазні страхи златосяйні фавни, 
мов драконів, пестять по мідній лусці. 

Й ложку меду – світла – ліхтар солоний 
в зашарілу хмару дзинь-дзень – та й впустить. 
Барельєфів витончені кулони 
коливають усміх людинок-устриць – 
камінців в камінні. 

Сопілконосять 
осклянілі лави. 
Між пізніх квітів 
бабусі рахують в мозолях гострих 
вересневих пташок й сумнівний виторг. 

Виторг пахне ніччю й блуканням тварей, 
тимчасовим прихистком й добрим ранком… 

Хай тобі примариться чим ти мариш, 
курв’єнятко з присмаком пуританки! – 

у кадабро-абрових візерунках 
падівців-каштанів, в родимках цегли, 
і у тім, як ходять, побравши руки, 
потойбічні привиди мимо церкви… 


*** 

…і коли ти на сходах до сонця сурмиш у дощ, 
роздягаючи низ і душу свою потроху, 
попід дотиком сухо хрускоче, мов попід кроком – 
мертва гілка, – серце. 
Темрява, наче вождь, 
світляків виводить на золоту дорогу 
до химер мовчання – вулиць, трамваїв, жерл 
кам’яних вулканів, в будинкову плоть закутих. 
Приміряють личинки сонних сумлінь у грудях 
гамівні сорочки кольору тихих жертв 
випадкових обставин – бажаннєвої цикути. 

В бурштиновій кімнаті речі тілесний чад 
відривають із кров’ю – й стільців прикладають вату… 
Скорпіони збирають суниці з зап’ясть, де дати – 
а чи тавра – не-зустрічей ніяково блищать, 
коли ти обираєш, із ким ти лягаєш спати… 



*** 

… прибий, мов рептилію, лампу із часом запеченим! 
Із ким ти лягаєш? 
І з ким тобі повінь втомилася? 
Знесилені злодії ночі надломлюють течію. 
Приречені краплі повітря спадають на вилиці 
й кусаються, наче сумирні звірятка в намордниках 
жалю й співчуття, бо звірятка ті знають, що станеться: 
сумління вдаватиме кольором стиглу смородину. 
Влітатимуть в пам’яті вікна засліплені станції – 
засвічені кадри – засмикані кнопочки дотиків – 
здичавілі сутінки, в стеблах-долонях заплетені… 
Впадатимуть ранки в міжріччя, наречене «Потайки». 
Вставатимуть ночі з підпілля, мов скрючені велетні… 

Із ким ти лягаєш? Надломлюєш шкіру, мов печиво, 
братаючись пам’яттю, наче коріння – деревами? 
Приречених злодіїв м’яко засмоктує течія. 
Їх очі блищать, наче луска драконихи-темряви. 

Їм маряться злочини – поглядів, згаслих від подувів. 
Їм видиться місто – настрашених привидів й Привидів…. 
І хто тебе виведе в голій сорочці без спротиву? 
І хто тебе змусить саму себе зцілити-скривдити? 

…мов чорне – на лампі, у кутику губ – час запечений… 
І повені світла – в вікні… 
І – смородини-наступи… 
Що мариться тобі, рибино, закручена в течії? 
Чиї ти історії в пам'ять закручуєш на зиму? 


У чати до неба виходять за вікнами шпилики. 
Сміються із пекл непочаті омріяні любощі... 
Й крилаті, й безкрилі - всі хочуть до тебе у спільники. 
З ким будеш ти, люба? Скажи мені просто, з ким будеш ти...


0 коментів

Залишити коментар

avatar