Чому перехрестя тебе так лякає?

Чому ти біжиш, хоч не знаєш, куди?

Невже ти не чуєш, адже хтось гукає,

Душа чиясь лине і кличе тебе.

Але ти не чуєш і світу не бачиш,

І серцю своєму ти рота стулив,

Аби не жалілось, аби не просило

Хоч крапельку щастя, яке ти згубив.

Яке залишив ти колись на узбіччі,

А може, якого ніколи й не мав,

А може, ти зрадив його і покинув,

А може, лихварю його ти продав?

Або розтоптав ти його у багнюці,

В сп’янілому чаді його ти втопив,

Коли на світанку безбожної ночі

Ти серце своє, мов непотріб розбив.

А потім устав, мов мертвець із могили,

Без серця байдужий ти світом пішов.

А люди, побачивши тебе, вклонялись,

І в слід шепотіли: «спаситель прийшов».

А ти лиш дивився на них і не бачив,

В слова їх вслухався і віри не йняв,

Невже всі осліпли? Невже народ здався?

Невже мертвеця він спасителем звав?