Перестигла нива
Дата: 18 Травня 2010 | Категорія: «Філософська лірика» | Автор_ка: Евгения Фарщук (Всі публікації)
| Перегляди: 634
Пекуче літо, день перестигає,
Колосся сиве гнеться до землі,
Поволі час жнивує-вириває,
Збирає душі – врожаї з полів.
Усе до крихти - то його, і всюди
Стоять ночами в полі вартові.
Захоче він – то й будемо живі -
На ниві довгій колосяться люди.
Час не бажає просто залишить
Або забуть про нашу необачність.
Чому так важко вірою прожить,
Себе чи інших за гріхи пробачить?
Ми поспішаєм вірити в дива,
Адже вкінці все справді прозаїчно,
Здаються невеселими жнива,
Нам вже обійми простягає вічність.
І ми туди підемо, як зерно.
Хтось – вищий сорт, а хтось бур’ян пропащий.
Та маєм дбати, що б там не було,
Щоб після нас родила Нива краще!