Міазм
Дата: 30 Липня 2013 | Категорія: «Філософська лірика» | Перегляди: 595 | Коментарів: 0
Автор_ка: сергій вінницький (Всі публікації)
Міазм
| Чому повернули мені чудо видіння знамення душі? Хай би мироточили безглуздям символи моїх віршів. Я за границями існую-чого?- поза здоровим глуздом. Я мікропричина того, щоб бачити диво невідомого. При настановах сіпаюсь, споглядаючи шлях сонця з неба. Між тим вихід у благо – народжується від здивування. Я за оманами світла і світу незвичного у тобі. Я мікропроцес часу, який завів на вічний термін. Із карателями-ліхтарями на стовпах-караванах у капелюсі вітру, з голосом каяття перед каюком, наче очищення після втраченого люксу-катарсису, я дуже тихе зусилля без упередження на бажання. |
Фантазія померлого невігласа
| Я починаюсь з самоіронії. Мене починають з добра. Я породжуюсь в душу. Мене поневолюють загублені душі. Ось я - віра у відчаї. Мені набридає проповідь духу життя. Ось я – надія у бунті. Мене покидають знання, любов, каяття. Свій Храм Спасіння порожній будую як лабіринт Золотої ... Осколки веселочок тривожать тих, хто сміється з себе. Сьогодні блукають перші сили у Храмі Спасіння багатства, а завтра перші свідомі години справлять живу літургію. Вперед збожеволію я, з глибини – власним прикладом спотворюсь, змінюсь, перетворюсь з поневолень у скромність прекрасну. Розбещу глузд, зґвалтую розум, а потім розкраюсь, зруйнуюсь. По горло стане пухлин, що іскряться чумою казкових фантазій. Присутність здатних до правди так легко бреше в кайданах. Затьмареність тихості - не заперечую тих, хто чує себе отут. Лишу після себе подобство лих і халеп, коли збожеволію на смерть. Вибачте, що самітній, - нікому буде забрати із моргу невігласа. |
Співчуття воскресінню
Сплющені люципери справляють метаболічні шляхи. Лускоцвітять на толоці сітки. Мавки у плащаницях. Маестро не хибить на досвіді життя і смерті Христа. Зацвіли магнолії під час одкровення на Мертвому морі. Порожня гробниця Спаса – це меню Всевишнього часу. Нові мемуари від Христа – це свідки у постійному пошуку. Метаболізм істот у тонкощах – це томагавки кентаврів. Кишенькові айфони трепанують усі феномени дня. Як не трепетати з футляром душі у монастирі тіла свого? Як не зцілитись від фобії – втечею від хабару за зцілення? Фурор характерників духу – я не продав власних хамелеонів. Тпрусь! Тпрусь із душі. Передчуваю розтин, тортури і травестію. |
Контргра на гуслях
| У пастці волають між галактиками вільні голоси. Гігаватні судоми самородків іскрять у салюті. Міжядерне кипіння від їдкості геліє-водню сатаніє. Тріпається казус темряви від страшної уяви. Самоплив одкровення в думках лобіює жертву. Освітлюю середовище, і бачу гуру, цілі усі почуття. Таксує у самосії сили, без ліцензії на Семипілля із Трипілля. У салоні - сережкоцвіті соромлять сон-траву до пуття. Цитьте, - солоспів луни і химер з ефектом спадкоємців. Горлайте, - кольорочвари грудок малюють шарж на гріх. Гурман на момент створення спіральних ладів Всесвіту перебував у чорному гуморі з торнадо, - хай, фурять гуслі. |