Дорога на Рим

Пішов на слова  за  тремтіннями тіней.

Переважати надію у мріях дарма.

Шукаю родину підняти на волю піснями.

Закінчить  горіти  ця свіч без відваги, хто зна.

Знайомих завзять лунає народ океаном.

І тріскає ритм у вухах розпарених трас.

Не заздріть мені, у мене серце з кришталем

і світло дороги на Рим, поза межами час.

Перлина, німіє, на корінь калинка вмирає.

Гірка патологія – оцегокати щастям, мовчіть.

Не більше  страхів мені цю науку прийняти,

бо голос несхожий і   звук мого серця - німий.

Дороги з бензином, крамниця пахне пожежею.

Я знаю цей запах стовпів, що біжать за месіями.  

Сестре  - моя, загублена,  вертай на  батьківщину.

Сестре  - моя, мені це так боляче, край наш - німий.

Буйні   не їздять під Бугом з Лелек до Сокілець.

І зарослі квітнуть вогнями до  рівчаків.

Як шепіт мертвить:  Мамочко. Де ти моя, мамілець..? 

Не хочу так жити, топтати чужину роками!..

Сонце  жаріє, з халепи прокляті прикраси.

шосе, перегони , і знов непримітні  діди,

не рівня колесам у маскувальній  Хмирязі,

під вихор скривавлений велетнів  бачу сліди.  

Під сльози йде дощ з веселкою над полями.

Веде нас  земля   у прірву до файних чужин.

прогнати в три шиї печалі рідного краю,

вітайте мене  на  паях без своєї землі ...