КОЛИ ПОРУЧ ТЕ, ЩО ПОВІТРЯ | Публікації | Litcentr
23 Червня 2021, 13:52 | Реєстрація | Вхід

КОЛИ ПОРУЧ ТЕ, ЩО ПОВІТРЯ

Дата публікації: 09 Серпня 2012 о 16:43 | Категорія: «Философская лирика» | Перегляди: 451 | Коментарів: 0
Автор_ка: сергій вінницький (Всі публікації)


КОЛИ ПОРУЧ ТЕ, ЩО ПОВІТРЯ

Я зроблю тисячу кроків тобі  на зустріч,
у тебе вій польоту фантазії,
але жодного кроку - їм навздогін ...
Мені дихати легше, коли поруч те,
що повітря і стільки життя,
ти не програєш його вщент,
адже життя не прогуляти, як уроки.
Нерозумно спілкуватися з мерцями,
які тобі дорогі, але спілкуюся…
І неважливо, що сталося!
Потрібно спілкуватися зі світом!
Його і мене в будь-який момент може не стати.
Як ти це собі уявляєш? Не стати?
Не стати назавжди! Нас може не стати…
Життя ніколи не повернеш ...
Бережіть себе і близьких друзів!
Живий може дочекатися останнього подиху,
востаннє підніме очі: "Ось воно - моє життя!"
Так, мрія безглузда. Буду посміхатися,
але течуть сльози…
Образити мрію не складно.
Гепаю дверима і повертаюся в життя.
Мрію про дурне, що вічно живий.
Усім довіряю себе.
Багато роблю зайвого завдяки випадку.
Не закохуюсь, люблю одне  життя.
Йду від минулого, і завжди думаю
про майбутнє.
Прикладний сенс життя,
хоча моє, особливе,
однак криве, не модельна зовнішність
і душа має надто складні ряди ярів,
а шлях через них настільки простий,
що воно  тільки живе на границі ...
як нільпотентна  дурочка з ідемпотентними ...
Знаєте, пишу елементарні слова, не руками, поглядом,
а потім б'ю по повехні всією душею, і…
натискаю мишкою клавішу: "відправити".
А серце з тяжким герцем  десь в п'ятах.
І не зупиняється, і, як - І-а, - живий.
Відчуття, що ва-у, ай, халепа душі, все в образах,
простягаю  словами  живу іпостась.



0 коментів

Залишити коментар

avatar