Я зарікавсь від примарної тої твердої землі,

Я розтікавсь і тремтів, аж допоки не витік у виток…

Старий знайомий моряк розповів, що ми всі – кораблі:

Жоден із нас по собі не залишить на хвилях відбиток.

Жоден із нас не зірве в цьому Всесвіті ядерних злив,

Щоб у китовому череві Йона заплакав як Йова,

Душу зневоднену вижав, а потім – в гальюн її злив…

Ми ж не матроси, майн фюрер – від шторму нам всім корабльово.

Неста вже книжної слави піратскої марно і скрізь –

Хай вже Нептун повиносить тому Бену Ґану догану;

Та «не хвилюйся, мій друже», – ми кажемо, хвиль боючись,

Щоб ненароком не стати для них світовим океаном.

Дадений кожному шлях від скупої сльози до петлі –

Вимріять мріями вимір, який не вимірюють в милях…

Старий знайомий моряк розказав, що ми всі – кораблі:

Жоден із нас по собі не лишає відбитків на хвилях.