Осінь останнє листя зрива

З тіла втомленої природи,

Кидаючи на асфальт слова

Віршів самотності й прохолоди.

Крихти зі столу автора строф,

Часу не гаючи, скльовує галич...

Грала на терні настояна кров,

Слово до слова впритул лягало.

Я ж підбираю, убогий твій бомж,

Світе, зачатий в природнім інцесті,

Порно твоє у твій же альбом

Змалку зґвалтованої честі.

Щулиться місяць, ніби в приціл,

Божих істин прискіпливий цензор.

На перехресті слів і тіл –

Вічність, раба вікового цензу.

Муза зміїть по стовпу свій стан,

Я їй плачу, і вона в ударі.

Слово до слова, лист до листа –

Мрії, думки, почуття,– гербарій.