Ці дивні ландшафти вкрай такі, як гірські локації,

Лиш сосен висоти видають їх некарпатську правдиву

Сутність. Потяг рушає й одинакові галицькі станції

Перемішуються в голові і творять неждану думок зливу.

М’яке повітря цілюще од запахів хвої та червоної глини,

Котра підміняє собою в цім краї гірські хребти,

У ній загрузають найсильніші авто, мов на кпини

Здіймає їх глина й зі своєй висоти переходить до них на «ти».

Тут яструби літають в перемішку з лелеками,

На вечір лишаючи трохи простору для сов й кажанів,

Тут відстані близькі видаються далекими,

А химерні світанки не лишають часу для снів.

Потяг прямує далі навпомацки в світанковім тумані,

Що собою покрив цілісіньке місто в улоговині,

Лиш вершечки будинків і лісу видніються. П’яні

Ще зі вчора «діти Шевченка» тверезіють схвильовані.

Колія відбиває джазові ритми зубами приїжджих,

Що не звикли до руху і ритму цього ландшафту суворого,

Туман, що вспокоївся, на спину легенько прилігши,

Видається хмарами в горах, а іноді й, власне, горами.