Я  єсть тогобіч, на ж тобі ця  сила!!! 
Душа парадоксальна, як була. 
Яка одвік мене, яка   весь світ  косила! — 
А сила духу мого розцвіла. 
  
Як  обома не взяти  — свого права? 
І ще б оце  — Донбас на шмаття рвуть. 
Я проясняюсь,  сонцем роз'ясняюсь, 
дерзаюсь і Вітчизну бороню. 
  
Росіє! Аби ти себе пожерла, 
як убиваєш моїх дочок і синів. 
І, як Титан,  стоїть моя Говерла... 
О, як москалів дух осатанів! 
  
Росіє спохопись! — Злістю себе з'їдаєш!!! — 
Та, подавившись, западаєш в тьму... 
Із власної я сили  утверждаюсь, 
бо я реальний, вільний, я  живу. 
  
Я єсть  негода, кого міць і сила 
ніким звойована ще не була. 
Яка халепа ще! Яка чума безсила! — 
А сила духу мого розцвіла. 
  
Діти мої, відважні українці, 
нам віки вічні землю прославлять,— 
Від ворогів нам боронить Вітчизну!   
А цур врагам - у  пеклі  вигорать! 
  
На моїх нивах чорная земля, 
На білоруських —  змащена глея! — 
Відважні месники  вбивайте всіх злодюг, 
вбивайте без жалю усіх падлюк! 
  
Нехай ще в ранах  наш Донбас, 
і на сторожі  весь кордон  яріє. 
Як маєстат шляхів, я утверждаюсь, 
бо я реальний, вільний, я  живу. 
  
Із горя — вийде вільна Україна, 
Ще з неї світ весь буде подивлять, 
Моя земля -   майстрів вічна  раїна! — 
Ну як же  нам за волю не вмирать? 
  
І я осіюсь хлібом, розгорнуся, 
своїх орлів окликаю, озву... 
Я звершуюсь завжди,  утвержуся, 
так, я реальний, вільний, я  живу. 
  
Ще буде:  Божої і чистої блакиті, 
Надію  вас підняти із молитв, 
заблискотять  оселі перекриті, 
заводи на Донбасі загудуть... 
  
І я багатим духом розживуся, 
пущу над сонцем хмарку від очей... 
Я  вічни жив, я  змусив тебе, Отче, 
так, я реальний, вільний, я  живу. 
  
Я єсть народ, якого Правди сила 
ніким звойована ще не була. 
Яка халепа і яка чума мене косила! — 
а моя сила знову розцвіла. 
  
Рашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь! 
Тобі ж кладу я дошку гробову. 
Я стверджую живих, вік утверждаюсь, 
так, я реальний, вільний, я  живу.