Бог Плахо з’їхав з глузду

По довгій бруківчатій гірці

А потім зійшов до людей.

Він йшов, і ноги у чомусь грузли

-         у нелюдах, владою вінчаних,

у натовпах безідейних.

Здавалося Богу Плахо, що все-таки у лайні.

Чи ні.

Бог Плахо ішов, і видилися

Йому чорно-чорні сни

В димах і холодних пломенях.

Бог Плахо боявся видив цих

І він божеволів з них

І кидав коктейлі Молотова.

Здавалося Богу Плахо, що пекло зійшлось над ним.

Чи ні.

І Богові Плахо плакалося,

Коли вже опісля болю

Узявся стругати човен.

Бог Плахо пішов до Власа

Бог Плахо – удома – стомлений

Від страху

Від страху воєн.

Бог Плахо забуде ці дні.

Чи ні.