Як стане языку від мови тісно,

                                       ми – не жлоби:

                                       посунемось,

                                       ледь буде дійсно;

бо, правий той,

                                     хто в силі м’язовий,

                                     а не огряд

з обідри мишачої крихти сальця,

                      звісно.

Є хащовий звичай:

                                             мале годує більших,

                                              а ті – великого,

                                              а той – сервує пишним;

так само, й кошева казна,

                                                пригоща іншим:

стоїть, боронить бо,

                                            щоб не розбіглись,

                                            на змалку сірих спинах піших.

                                            Допоки є кийок,

що про отеє дба.

Велика сила злуки проти змови –

                                то хлопське право.

Навіть – навмання.