З вiкна злетiла, де писав я небо,
i в серце впала – ранiшня зоря.
Тепер дивлюсь на небо, нiби в тебе,
немов стою поблизу вiвтаря
в надхмарнiм храмi, й все, що навкруги,
земля i зорі,– то моє довiку.
Й менi так млосно, нiби до снаги
переказать тобi, багатоликiй,
весь свiт, що я побачив у тобi,
весь свiт, який менi прожити треба,
аби збагнути цей солодкий бiль –
кохання.
                  Й написати небо...