*  *  *

Колись, коли верба кохала клена

І ліс старий зрадливо гомонів,

Трава була так  заспано зелена,

Мені про тебе ясен розповів

І зрік мене на ці солодкі мандри,

Як вранішніх сопілок тихий спів,

А ось коли напився тої правди,

Лиш віями завзято тріпотів.

Моя душа помчала за тобою

Серед відлуння  ясенових слів

Вона кохала погляд твій з журбою

Верлібром неба кинутим в папір.