Із щоденника спокусника | Публікації | Litcentr
23 Червня 2021, 13:55 | Реєстрація | Вхід

Із щоденника спокусника

Дата публікації: 25 Липня 2013 о 14:27 | Категорія: «Любовная лирика» | Перегляди: 358 | Коментарів: 0
Автор_ка: сергій вінницький (Всі публікації)

Із щоденника спокусника

Значуще в обличчі, а не у забутої в архіві масці. 
Макіяж на межі - як у дзеркалі очі – ой, невидима!!. 
Розглядаю відкритий собор гримас твоїми очима. 
Я бачу мімічний хаос. І ти носій парадоксів, - ну, хто ти такий?.. 
Твій втілений грим, зізнаюся, фіксує причетних 
до незнайомого світу, де повно позору моєї душі. 
Ресурс глибини твоєї виманює без скарбів усі атмосфери, 
А ти знаходиш в мені карму, новий ефір істот, нірвану із феноменів. 
Це ти, немов візуал, у колі потворних агентів старіння мого. 
У складках віків ландшафт вівтарів на твоєму обличчі. 
Назавжди  зі мною  твій перелесник   зліплених щічок. 
Зазвичай  втрачених вуст і невтрачених пахощів, цьомів, - ох, ох! 
Твій зір від прихованих  двійників  незахищений, 
проте завантажує  цілу конфігурацію сенсів, зв’язків, номерів. 
І ти в уяві  опиняєшся у позасвідомій емоції, можливо єкстрафантазії, 
аби отримати симетрію відчуттів і одразу все, що було втрачене. 
У  вічно широкому погляді на алюміній мертвого дзеркала, 
згідно тенденцій конання, я згадую розщеплення роту твого – і свого. 
Сиве вербове волосся, що змінює ясність кінематографу. 
Поглинання  очима, як з’ява  живопису в експансії думки. 
А ще ця твоя посередність з оригіналу горбатого носу. 
Оце, буквально, взірець,  перегортаю в уяві, всіх ста відьом, 
шукаю схожість твою на перетвореннях слів і снів.   
Немає такої примари у віртуалі, і немає в спектралях  фракталів.   
Краса, що непізнана досі, але   найпильніша до чарів, 
тому я    годинами дивилюся в очі свої, як в твої. 
тому я  кружляю  думками над  вірою до самомилування. 
Хто ще так  дивиться на тебе з задзеркалля без вимірів? 
Хто делікатним стає після слів непрочитаних з очей твоїх, як моїх? 
Хто так втрачає надбання бачити саме значущість себе у погляді твоїм? 
Хто так втрачає  сліди зачарованих див у фотках твоїх? 
Ось він. Блукає – в блакитних очах. 
Серед усіх живих, що відсутні й присутні в тобі. 
Коли без сенсу  втрачаю красу і тремчу  в собі, 
як у метаморфічному лабіринті між розчиненими світами. 
ніяк не  нутро змальованого словами спокусника 
у першому диві, що зцілює жертву  близькості, 
проте  героїзує мене того, хто просто відчужує   тіло своє, 
а потім перевертає усіх невмирущих істот в собі головою униз 
і водить неісходимо поверх води з урочими зборами мар. 



0 коментів

Залишити коментар

avatar