КРАЙ ПЕКЛА

Доля очікувана до дурнів.

Окраса, любов, сумом зігріта.

Простими цілунками - день судний.

На сонці зріє ухвала літам.

На вулиці поминки сміюнів,

яким довірено велич курйозів.

Смерека стидається смітників,

і ніч обертає  світ на розі.

Джугару  знову смокче біль.

Факлі любові ніжні і сніжні.

Ріже смоква мокву, як сіль.

Кіт у будинку  чорний і жирний.

Вплітався, падав з ліжка долі,

Качався на липкій долівці з диву.

І плавився зливами мильної волі.

Вік співвідношу, як душу - у зливу.

Обоєчко в’янемо, - ґвалт у забаві.

Таз  перевернутий  з варом і марою.

Тремтять квітки за короварнею,

Шаріються груди білою хмарою.

Скакають урви гарячими жилами,

Торочаться  крила, очі трояться.

Вмиваються в спеку віконні  рами,

Перекотиполем  світи рояться.

Від хвиль сорокатих палають вічі.

Рахманно сопію, пихкають груди,

Зварувані плоті, розтрачені, вічні,

навряд білий  жар  у слові відчути.