Закликаючи літо
Дата: 17 Лютого 2013 | Категорія: «Любовна лірика» | Перегляди: 550 | Коментарів: 0
Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації)
… і лишилося крок чи півкроку до скрику, коли
веретена каштанів проштрикують сплеск одержимих
ліхтарів квітотінних, і килим зимовий калин
по нитках в світломузику катера з доль і бурштину,
із обіймів та видихів - носять завзято птахи,
зшиті з вітру і хмар, помережені місячним співом…
І стрибають з землі, що тече, у вершини - дахи.
І до ночі у фраці з тепла нареченяться сливи -
по-дітячому ніжно й невинно, аж ночі - болить,
і в цупкий вітерець одягає та погляд затерплий…
І завбачлива папороть в лісу випрохує плід.
І русалки на коси намотують зірвані греблі,
закликаючи літо, що носить на литці із лип
ланцюжок - із незбираних голок та омутів темних,
і сорочки в траві золотий, наче сніп, смолоскип,
й обіцянок, загублених в щічках волошок, перстені…
І надходить те літо - у брилику з бабок і хвиль,
укарбованих в пам'ять піску, що по кроках відтворить
наш затемнений нахил, колючий заковзаний схил,
і замурзані пагорби, що удаватимуть гори,
і все те, нездійсненне, міражне, що ми похапцем
не намріяли в лютні, під лютню розхристаних курток,
коли час на фантазії сонні гострив свій пінцет -
і вони розбігалися в ніч, як малі каракурти -
від сачка арахнолога… Й літо відходило в
безпардонну пандоровість ящиків довгих та скриньок.
І ридали каштани, коли наші руки пливли,
поспішаючи в шафові нетрі по речи тваринні
і вторинні, як поспіх…
Але - ще півкроку, ще пів-… -
і повернеться літо. Я знаю це: всупереч "поряд",
ти наснився мені - у хітоні із шепоту слив.
Ти тримав солов'їв, що вдавали польоти у гори...