Іванові



«хто має крила
той не питає чи можна літати»

говориш синові
якого ніколи не мав

а гори димлять

і вітер носить долиною
білих птахів чорні ознаки
присмак полину
запах перестиглих груш
і звуки-млості

велич твоя
навертає сльози

один шанс на мільйони
пізнати у натовпі буденної сірості
твоє продовження
повірити очам своїм

лише секунда
що містить вічність
і може загинути у мить народження
або розгорнутися у переливах
цілого земного життя

ніколи не знала тебе
завжди шукала тебе
у захопленні гіркою мудрістю
і чистим образом пророка

не існує часу і простору
особливо між тими
хто зустрічається на переправі

б’ють дзвони
чую кроки
як зватимуть тебе
коли виринеш знову із плоті та крові?


я буду плакати від щастя
і годувати білих птахів
кожного разу як пролітатимуть
над нашим з тобою раєм



Мідна