Сумирні іграшки
Дата: 26 Грудня 2012 | Категорія: «Любовна лірика» | Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації)
| Перегляди: 639
...які ми уповільнені і тихі,
немов світлини - в молитовних пальцях
вогню, що пахне серцем, й ледве диха,
і, як людина, вчиться затинатись
на сходах до божественної прірви,
куди падуть всі іграшки, коліна
подряпавши розлукою...
Сумирні
ті іграшки. Цвяхом на пуповині
одне до одне тягнуться, як стебла
небес - до бджіл, земних, гірких та диких...
Над ними, наче мухи милосердні,
пасуться поміж хмарами індико-
подібні тварі, з пір'ям від "архангел"
і дзьобом від "падіння", - й мастять пеклом
цвяхи їх, виживаючи кохання
з засохлої скоринки ранки...
Тепло
і затишно у молитовних корчах
вогню, що похлинається - від спраги...
Як ми - з лейблом на спині "не хочу"!
Які ми - пластик з запахами скарг і
самострат, й страху, і що-там-в-ляльчин-
до-люлі-мозок вкладеш ще... Які ми!..
І як йдемо - як тіні вовкулачі -
туди, де оживають, хто загинув,
бо був одним - тілесно був! - з кістками
одні на двох - рідких, текучих навхрест...
Як ми йдемо! - як йде від стінки камінь...
Як ми йдемо! - як йде зі скелі напис...
Як ми йдемо! -
як йдуть в вогонь світлини,
роздягнені до світла, без сорочок... -
туди, де квітне пилом зірка Глина,
туди, де родить пастка біль щоночі,
туди, де сходи - рівні та безпечні,
де яблука їдять у рукавицях,
де по кутках сидять примари втечі
і гречно колупають собі лиця
(як дівка - піч),
де все-все-все - повільне,
і - рай, і - хрест з ляльками в квіті сміття...
І тільки сни, надірвані й неспільні,
приходять, як листи, в холодне літо
цього раю - й кусають, як вампіри,
у шийку іграшкову, де вже міль
жиє...
Дурні! -
ми віримо у вирій -
у те, що повертаються звідтіль...