здається, був травень, якісь нескінченні екзамени,

серце було порожнє, парти - дубові.

і тут раптом ти -  підійшов, зв’язав мене

і штовхнув у в’язницю

моєї до тебе любові.

на першій секунді серце із мене - як вистрибне,

перетворившись на кулю, важку і бездомну!

її випадково знайшов і у мене ж вистрелив

якийсь екземпляр

жирного купідона.

в’язниця була – як подвір'я хрущівки приблизно.

якраз щоб твоїх собак

туди і назад провітрити.

права гарчить і кусається, ліва – рани зализує.

а я поняття не мала,

котрій із них вірити.

вони одна одну ніколи не пере-женуть, ні.

сіамські собаки, міцно зрощені ребрами.

- тобі обіцянковий суп, чи плановий на майбутнє?

- я вже сита. не треба.

яка я вже сита, чуєш

я навіть собак присплю твоїх.

і навіть тебе покину – аж так мені все одно.

і зовсім нічого не зміниться. тільки у січні й лютому

в грудях моїх

розбиватиметься

вікно.