Щось яблуневе
***
Знаєш, ті гудзики - марно ужиті в зброю:
може, спокійніше, але ж ти знаєш - буду
там, де повітря, видихнувши тобою,
наші страхи людей відправляє в люди.
Сонна рослино, птахо в перуці хмари,
сутінку в кухлі з ліхтариком й динамітом!
В темній печері сукні, де мінотаври
зосліпу смикають тьмяно-прозорі квіти
в шкірі твоїй, збентеженій, наче крига -
під потопельника кроком, - чатує пустка...
Але торкнешся - і скресне та пустка криком,
напівзомлілим, бузковим, восковоглуздим,
що витікає на блюдце в блакитнім сяйві -
і розчиняє морди брехні і туги...
Сутінку сонний, не думай про нас - то зайве...
Впале вбрання на язиці папуги
( бога й царя двох шкір та прилиплих вдихів)
шурхіт шукає й слова із печерних хронік...
В темнім кутку росте яблунева втіха,
й небо по зірці жує яблуневий коник....
Сутінку з роду чужинських таємних пташок!
Гадино, з вітру зіткана!
Нам не вродять
теплі гріхи сніданкові опівдні натще,
довгі плоди опівнічених бутербродів -
з яблучним джемом в зацукрених білих бджолах,
кольору старості, з кухликом рік прийдешніх...
...темна печера сукні на гудзик- жолудь
(з яблуні) міцно розстібнута...
Але - де ж ти?
***
... Там, де рослини покірних думок не сходять
з душних олій на пательні бажань і тиску
туг яблуневих.
Де кожен уже не годен
втримати тугу у шкірі, як одаліску,
спраглу до любощів - в теплих покоях в квітах,
з кволих свічок пророслих, мов крига - з моря...
Там, де птахам бажається оксамиту
зашморгу совісті і золотих підборів
сонячно-місячних панн, що птахів лишають
в темних кишенях - як клоунів від спокуси...
Там, де сніданок готельний бджолисто жалить
пам'ять про зради першої білу гусінь
в яблуці- хмарці, надкушеній теплим ранком...
Там, де в печерах сукенок - отруйно-вогко...
Сутінку простий!
Де - зваблені острів'янки
між океанів страхів яблуневий вогник
дряпають й труться об вогник, мов нявні суки,
в шкіру вганяючи запах прадавніх ігриськ
і безпритульності вічної...
Там, де стукіт
серця, неначе кіт - у пітьмі, згубитись
в піжмурки пробує -
й ти мене по повітрю,
що похлинулось тобою, знайдеш хіба що...
В талім вбранні пливуть потойбічні крити
і атлантиди у волохату пащу
ночі рослин, заплетених в ковдру смутку,
ночі пустель, зверблюділо притислих дюни
спин із піску й бузку - до вікна маршрутки,
що відвезе нас у зимні домівки -
сумно
гудзики світла очами вмикати.
Подих
злодіїв душем холодним мастити.
Зброю
чаю міцного цілити в пам'ять, в котрій
щось яблуневе накоїли ми з тобою...