Сім'янин
Дата: 15 Березня 2012 | Категорія: «Любовна лірика» | Автор_ка: Лариса Омельченко (Всі публікації)
Редактор_ка: да | Зображення: можно | Перегляди: 441
Цілюще повітря – замість цигаркового диму,
І хрускіт суглобів, коли задзвенить телефон…
Якусь нісенітницю голос далекий нестиме,
Грайливо-байдужо-розмовний тримаючи тон…
Він тихо загвинтить до краю свій краник терпіння,
Каністру кохання у правій руці понесе…
Сьогодні – у Києві; завтра, можливо, в Ірпіні:
Це зустрічей атлас, і це ще, можливо, не все.
Собі обіцяє, що це вже розрив остаточний!
Він вільний, мов пес, що принишк на кленовім смітті…
І візьме до рук акуратно мережаний, доньчин,
Щоденник, і оком попестить школярські оцінки оті…
За чуба смикне себе: хлопче, спустися із неба!
Чого так смакують вагонні казенні чаї?..
Й збереться поспішно до матері – так, без потреби,
І знов на шляху – непролазні лихі ручаї…
А мати чекає на сина вже добрих півроку,
Відтоді, як гичку палили, вже висохлу вщент…
А той все не їде (звичайна сімейна морока!),
І кукурудзиння під хатою мокне дощем…
Дружина наклала міських подарунків свекрусі,
Та ще й до вокзалу турботливо так провела.
-Чекай… за три дні я, скоріше за все, повернуся.
(Каністра – в правиці… А ліва ще вільна була!).
3.03.2012.